Work Text:
1
Це було боляче. Дуже. Серце розривалося на шматки. Кожна наступна сходинка як іще один ніж у груди. Асока залишала усе своє минуле життя позаду, безжально катуючи своє теперішнє, ріжучи по-живому. І, якби причина була лише в Ордені, вона могла б із цим жити, могла б із цим миритися, відпустити це. Та нажаль, вона мусила залишити позаду і єдину людину, яка завжди підтримувала її, піклувалася про неї, захищала її, навіть коли сама Асока була винна. Людину, яку дівчина покохала всупереч усім догмам храмовників.
Тогрута знала, що її кохання ні до чого доброго не доведе, лишись вона з учителем. Адже той, насамперед любив іншу. А їй, лишалися лише самотні фантазії та чисельні нічні спроби якось по-тихому задовольнити свої бурхливі гормони. І лише питанням часу було, коли її гормони тогрути візьмуть верх і із неї вирветься уся та туга, уся її невгамовна жага до коханого. Це буде справжньою ганьбою, де б це не відбулося – чи посеред храму, чи на кораблі, серед чисельних клонів, чи прямо на засіданні Ради. Природа візьме своє, і незадоволений шлюбний поклик жінки-тогрути не залишить жодних сумнівів у будь-кого, хто буде поруч. Особливо у того, кому він призначений.
Асока надіялася, що якось забуде Енакіна, з’являться нові проблеми, які потребуватимуть усієї її уваги, усіх її сил, а з часом, колись, вона зустріне інше кохання. Може. Якось. Та тепер це були справжні тортури – кидати того, хто буквально вчора врятував тобі життя, кому ти явно не байдужа істота, кому ти не просто вдячна, а зобов’язана своїм існуванням.. Сльози струмками текли по її обличчі, а ноги ледь тримали її легке дівоче тіло, та Асока не повертала голови, аби глянути востаннє на свого любого, на те, як він дивиться їй у слід, і який (тогрута була певна) так само зараз страждає від її уходу, навіть не знаючи усіх причин такого її рішення..
***
Минуло вже кілька місяців від того чорного дня. Асоці дивом вдалося знайти роботу на нижніх рівнях. Певно Сила все ж подбала про свою прихильницю. Та єдине, що дівчині ніяк не вдавалося, це знайти хоч якусь заміну Скайгаю. Жодному із знайомих чоловіків не вдалося навіть на мізерну часточку посунути його образ у її серці. Вимушене стримування з кожним місяцем давалося все важче і важче. Хижі інстинкти тогрутів явно взялися випробовувати молоду дівчину, позаяк її нюх чітко вловлював запахи шкіри, а її гострий слух все чіткіше виділяв чоловічі тембри у розмовах перехожих, а тіло, реагуючи на це, породжувало справжню спеку внизу живота.. Тож, дівчина все частіше намагалася оминати великі скупчення сумісних із нею істот, ставала відлюдькувата і непривітна і дуже соромилася свого потягу. Адже вона хотіла відчути близькість лише із коханою людиною, а не стрибати в ліжко із першим стрічним самцем.
Та одного разу природа таки взяла своє, і шлюбний поклик жінки-тогрути всеж, виривався з вуст Асоки, ще й у найменш підходящому для цього місці, що без сумніву, привело дівчину у повний відчай. Звісно, повністю зрозуміти цей поклик можуть лише чоловіки-тогрути, проте, частково, підсвідомо, його розуміють й інші сумісні із тогрутами раси, особливо ті, що мають походження від хижаків, наприклад зайгерійці. Тож, увійшовши якось випадково у приміщення повне чоловіків, близьких до неї рас і відчувши їх запах, сповнений тестостерону, з неї мимоволі виривався цей дивний призивний звук. Звук туги, похоті і поклику.
– Маленька тогрута дуже хоче хлопця?.. - у ту ж мить почула вона від нахабного зайгерійця. І одразу кілька голів повернулися у її бік.
Її руки миттєво злетіли, затуляючи рота, очі перелякано збільшились, обличчя її одразу спалахнуло червоним, а її сині смуги стали майже чорними. І зніяковіла дівчина миттю кинулася подалі від цього сорому, навіть забувши, що прийшла сюди аби поповнити запас продуктів. Гучний чоловічий сміх і підстьобування зайгерійця супроводжували її втечу, лише поширюючи сум’яття тогрути.
Звісно Асока знала, що у більшості випадків, жінки-тогрути контролюють це і застосовують лише аби привабити когось конкретного, кого вони обрали собі у пару.. Але, часом, коли жага близкості не вгамована, коли партнера немає, цей поклик може вирватись на волю сам собою, і їй ще пощастило, що він був досить тихим, не сильнішим за гучну розмову, і що його почули лише ті, хто був поруч.
***
І ось.. Це сталося вдруге. Значно гучніше, ніж їй би того хотілося. І коли.. Одразу після брифінгу, коли вона із Енакіном залишились на самоті.. Вона і без того з моменту їхньої зустрічі боролася із своїм бажанням обійняти його, сказати, як сумувала за ним.. Її тіло також із задоволенням підігравало думкам, роблячи лекку та соски більш чутливими, женучи тепло вниз живота, змушуючи її вагіну зволожуватись і стікати любовним соком..
– Ну, все пройшло не так вже і погано, - посміхнувся Скайуокер..
Асока хотіла відповісти, а натомість видала цей первісний поклик.. Вона одразу прикусила губу, але повернути вже нічого не могла.
Anakin дуже чітко сприйняв поклик Асоки.. Цей дивний звук, що видали її вуста, все ще лунав у його голові, а його тіло вже реагувало на очевидний заклик дівчини, адже увесь цей час, Скайуокер й сам думав лише як би на решті зізнатися їй у своїх почуттях до неї, у тому, що сумував, що розірвав шлюб із Падме бо зрозумів, що лише одна дівчина у всьому Всесвіті його цікавила і була йому небайдужа. Його погляд миттю пройшовся по гнучкому стані колишньої учениці. Він одразу помітив, як її рухи стали плавнішими, як ледь помітно, її стегна потерлися одне об одне, як спалахнули бажанням її чарівні очі і, як вона вкусила себе за губу.. І, звісно він відчув її пекучий потяг, її кохання, її нестримне бажання у Силі. І він миттю зрозумів, що цей самий потяг, це саме кохання відчула і вона від нього.
Усвідомлення взаємності почуттів вразило їх мов блискавка. Вони спочатку на якусь мить застигли від цього усвідомлення, але потім, Anakin миттєво, помахом руки заблокував усі двері і вони обидвоє, скидаючи одяг, кинулися в обійми один одного. Саме цього Асока так хотіла, про це вона мріяла, на це надіялася і цього так довго чекала. Взаємне тяжіння, близкість із коханим чоловіком, торкатися його шкіри, відчувати запах його тіла, пестити і цілувати його. І Anakin не розчарував її сподівань.. Його очі ловили кожен її вигин, його губи і руки реагували на кожен її видих, кожен її стогін. Він прагнув дарувати їй насолоду кожною своєю часточкою, кожним словом, кожним рухом, кожним поштовхом. Все.. аби лише його кохана була щаслива і задоволена.
І Асока була щаслива, не існувало нічого, окрім його блакитних очей, окрім його чарівної посмішки, його ніжних, сильних рук та злиття їх тіл. І хоча Асока не мала ніякого досвіду, вона все одно активно дарувала коханому все, на що була лиш спроможна - усю свою ніжність, усю свою любов і усю свою пристрасть, рухаючись йому назустріч і відчуваючи, як він невпинно рухається в ній, пестячи руками його спину, плечі, волосся, притискаючись до нього усім тілом..
Пройшла майже година, коли, нарешті двоє закоханих лежали спітнілі і щасливі на голостолі командного центру. Все ще переплетені тілами, все ще пестячи один одного у Силі і насолоджуючись такою жаданою близкістю.
– Я кохаю тебе, Асоко. Коли ти пішла, я зрозумів, що ніхто у цілому Всесвіті не здатен тебе замінити чи, навіть, хоч трохи наблизитись до цього. І я щасливий, що ти зараз тут, зі мною.. - у пориві почуттів прошепотів Anakin.
– І я кохаю тебе, любий, - відповіла дівчина і подивилася на нього п’янким поглядом. – Я мріяла, що колись мої почуття знайдуть відгук у твоєму серці.
– І я радий, що Сила таки дала мені це усвідомити, - відповів Anakin і притис дівчину ще ближче до себе.
– Тепер, я тебе нікуди не відпущу, і хоч скільки мені часу знадобилося аби це зрозуміти, я не уявляю життя без тебе.. Але нам треба вставати, ми навіть не у моїй каюті, - посміхнувся Скайуокер, на що Асока задоволено хихикнула..
– І окрім того.. маю для тебе приємний сюрприз, - продовжив він і загадково посміхнувся.
– Невже ще один?! - здивовано засміялася тогрута..
– Ну.. може не настільки приємний, як останньої години.. але все ж досить приємний. Я певен, тобі сподобається, Шпичко, - відповів Anakin, сяючи своєю фірмовою усмішкою.
– Гадаю, Скайгай, для початку нам слід одягнутися, Обі-Ван не зрадіє, якщо побачить нас як ми йдемо по палубі у такому вигляді - усміхнулася Асока, звабливо сковзаючи зі столу.
Anakin, явно уявив ситуацію, бо його і без того широка посмішка, стала ще ширшою і він самовдоволено сказав:
– Я був би не проти побачити його обличчя, якби ти погодилася. На тебе оголену, я готовий дивитися вічно, будь-де і будь-коли. І він, зробивши крок, затис у міцні обійми все ще голу тогруту.
– Гадаю, я могла би піти на цю авантюру, Скайгай, - відсторонюючись, відповіла дівчина. – Якби на кораблі був лише сам Обі-Ван. Це було б навіть смішно. Та боюся, що ти голий, не в змозі будеш захистити цю красу від зголоднілого 501-ого, - посміхнувшись продовжила вона, провівши вздовж тіла руками і звабливо хитнувши стегнами.
Anakin на цей жест Асоки важко ковтнув, а його прутень ворухнувся і почав збільшуватись у розмірах.
– Е.. Гадаю, нам треба швидше вдягнутися, кохана, доки ми не розпочали другий раунд наших «перемовин».
Асока, задоволена реакцією чоловіка, засміялася. – Люблю тебе, Скайгай, - ніжно сказала вона.
– І я тебе, Шпичко, - відповів він.
2
Енакін був розбитий. Все його життя пішло тоді, коли він знайшов її мечі. Все, що йому залишилося від коханої, це та єдина ніч разом, перед поверненням на Корусант. А потім.. світ перестав бути. Вінду не хотів його допомоги в арешті Сідіуса і поплатився рукою, коли здавалося ослаблий ситх, притягнув свій клинок. Скайвокеру нічого не лишилося, як рятувати магістра. А в цей час Галактикою вже розносився наказ 66. Енакін розумів, що самотужки не здолав би Палпатина, але, знайшовши її мечі, що віщувало лише про смерть Асоки, він тепер не був такий упевнений у своєму рішенні втекти і перегрупуватися. Він був би радий загинути там, у кабінеті ситха, аніж знайти клятий місяць із клятим «Венатором».
Ось вже 3 роки, як Скайвокер втратив будь-який стимул до життя. Єдине, що його тримало тут, це надія на помсту. Скільки б Вінду не вмовляв його, що це не шлях джедаїв, скільки б не казав, що Асоку цим не повернеш, Енакін його все одно не слухав. Певно через це магістр згодом пішов, залишивши Скайвокера на самоті.
Тепер, «обраний» стояв посеред своєї квартирки і намагався скласти свої думки до купи, після важкого дня. Раптом, Енакін відчув, що він в кімнаті не один. Він миттю розвернувся і наскочив поглядом на крихітну дівчинку-тогруту. Енакін завмер. Це не могло бути правдою.. Це була саме та тогрута, яку він зустрів ще у дев’ять років, коли очікував, що майстер Квай Гон покличе його до палати Ради джедаїв.
***
Тоді, сидячи у передпокої, він намагався сконцентруватися, як вчила його мати, аби відчути ставлення магістрів до себе.. – Ені, закрий очі, - казала вона. – Спробуй відчути людей навколо, їх настрій, їхні прагнення, їхні думки.. І Енакін справді відчув. Відчув беземоційну присутність магістрів, тепло уваги Квай Гона, а далі. Далі він зрозумів, що нікому, окрім останнього його особа не цікава. Нікому у цілісінькому Храмі. Тобто, Раду цікавила кількість, якихось мідіхлоріан у нього в крові і це все, решта джедаїв навіть не звертали уваги на новенького, а то й взагалі не знали про нього. Раптом, хлопець відчув себе дуже самотнім і вперше замислився про те, що він мабуть зовсім нічого не знає про джедаїв. «І заради цього він кинув маму у рабстві?» Але тоді, відкривши очі, його чекав сюрприз – навпроти нього, на тому ж дивані, сиділа крихітна дівчинка-тогрута. І її величезні блакитні очі просто таки випромінювали цікавість. Вона сиділа трохи схиливши голову в бік і розглядала його, мов якесь диво. Енакін навіть зніяковів від такої уваги.. Але.. зажди.. звідки вона взялася?.. Він не відчував її поруч коли концентрувався. Хлопець навіть закрив очі аби перевірити.. досі нічого.. «принаймні, хоч із кимось можна подружитися» вирішив він та відкрив очі аби заговорити до неї. Диван був порожнім. – Як вона це робить?! - в голос випалив Енакін. Він обійшов весь передпокій але тогрута так само загадково зникла, як і з'явилася.
Пізніше, після загибелі Квай Гона, Енакін часто згадував цей випадок із загадковою дівчинкою. Чомусь лише вона єдина так зацікавилася простим хлопцем з Татуїна. Скайвокер, навіть один раз спеціально викрався з під опіки Обі Вана аби знайти її. Проте, оббігши усі класи юнлінгів Енакін почав навіть вагатися чи не була дівчинка якимось маренням. Питати про неї він остерігся.
Минуло 10 років, за цей час Енакін так жодного разу і не побачив дівчинки - тогрути у Храмі. Він вже і думати забув про неї, вважаючи її чимось на кшталт свого марення, яке вигадала його свідомість аби врятувати його від самотнього настрою у той перший день. Тепер він лежав у медблоці після Джеонозісу, після ще свіжих подій на Татуїні.. Його душа кидалася від Світла до Темряви і магістри всерйоз були стурбовані його майбутнім. Багровий, липкий туман, щільним коконом оплітав свідомість пораненого юнака. Тож він мав бути під цілодобовим наглядом. До дверей палати поставили двох стражів та й у середині палати майже невідлучно перебував Обі Ван.
Вкотре, облишивши намагання заснути, і неодмінно провалюючись у марення кривавої різанини, Енакін відкрив очі і одразу ж натрапив на іншу пару очей. Тих, які він вже зневірився коли-небуть побачити, але які постійно берегла його пам’ять, як диво, яке трапилось із ним. Дівчина перегнулася через спинку його ліжка, тож вони дивитися один на одного у перевернутому вигляді. Її обличчя подорослішало, проте цікавість у її погляді якимось дивом лише збільшилась, та цього разу там відчувалася ще й тепла ніжність співчуття. Скайвокер завмер. Ці очі.. наче причаровували його. Блакитна райдужка постійно міняла свої відтінки, це заворожувало. Окрім того, ця блакить наче відбивала світло, або, навіть випромінювала його. Скайвокер вкотре подумав, що він марить, адже палата під постійним наглядом, а вхід суворо охороняється.. і раптом хлопець перестрашився, що якщо він закриє очі, то дівчинка тогрута знову зникне, вже назавжди. І ніби прочитавши його думки, в очах тогрути засяяли веселі вогники.. Це засоромило хлопця і він на мить таки примружився. А коли знову розплющив очі, тогрути вже не було. Енакін не міг повірити.. Як?!.. Як ця дівчинка це робить?!..
– Енакін? - почув хлопець голос Обі Вана. – У тебе все гаразд?
– Так, майстре. Ви нікого не бачили тут?
Обі Ван похитав головою:
– А хіба тут мав хтось бути?. Відпочинь, Енакіне, спробуй поспати. Енакін покірно заплющив очі, очікуючи чергової порції різанини, проте.. тепер він бачив лише обличчя тогрути і безмежний океан, що ховала райдужка її очей.
***
Ці спогади миттю промайнули в його голові і колишній джедай знову звернув увагу на крихітну гостю. Вона була точною копією Асоки, коли та була у її віці, хіба що шкіра в неї була трохи світлішою. А дівчинка, здавалося, ніяк не реагувала на внутрішній безлад думок Скайуокера. Вона трохи схилила голову в бік і розглядала високого чоловіка із тією ж невгамовною цікавістю, мов якесь диво.
– Привіт, Енакін, - почув чоловік до болю знайомий голос.
І тепло цього голосу одразу затопило любов’ю усю порожнечу в його серці. Лише зараз він помітив, що в кімнаті є ще одна тогрута, значно старша за цю маленьку крихітку. Скайвокер похитнувся.
– Dadakin? Вмить повернула дівчинка голову до матері.
Та ствердно кивнула і тоді приміщення вибухнуло від шаленого – Dadakin!!!, а самого Скайвокера просто знесло на диван і навколо його шиї міцно зімкнулися малесенькі рученята.
– Dadakin, прошепотіла дівчинка йому на вухо і обійняла ще міцніше.
– Ми з Ашлою шукали тебе чотири роки, Скайтатко, посміхнулася йому Асока і обійняла їх обох.