Серпис 2022: вогонь в легенях

by Poisoned_Sun

Summary:

Збірка коротких до 500 слів замальовок переважно по Наруто (але інші фанхати теж можуть бути) та ключовим словам. Персонажі та пари будуть виставлені по завершенні роботи.

Chapter 1: Вступ або казка про дівчину, втрату та вогонь.

День 1. Світло. 

 

Я весь час боюся, що втрачу це відчуття назавжди. Розчинюся в сірій буденності, втрачу вагому частину своєї внутрішньої дитини, якою могла бути тут – і забуду. 

 

Твоє ім'я; твій сміх; усе, що робило нас спорідненими душами. Також твоє серце гиркання мотивувало більше ніж чужа похвала, а так тоді хотілось, щоб мене хвалили. 

 

Холодне осіннє світло майже не сліпить очі, коли дивишся в небо. Ми мали б святкувати день народження в один день, але я весь час запізнююсь, тому що насправді не хочу багато куди приходити. Запізнилася і тоді, бо ти залишив цей світ наодинці. 

 

Проте я все ще дивлюся на цей світ – очима майже такого ж кольору, як у тебе – та не розумію чому. Тому тримаюся, щоб не забути. 

 

Врешті-решт, все, що в мене є – це пам'ять, слова...

 

І невидиме світло від вогню в легенях, яке душить та спалює біль, коли вони поєднуються, щоб дати життя чомусь новому. 

 

Чи було в тебе так само?... 

 

Могила в думці мовчить. Дівчина відкриває очі і бере телефон в руки, ігноруючи біль у грудях, поки світло не згасло. 

Chapter 2: Проклята ковдра. АзіКровлі.

День 2. Ковдра. 

 

Це був довгий шлях. Вона змінила багатьох власників, перш ніж опинитися на полиці випадкового лондонського секонд-хенду, де її знайшов рудий демон. Кровлі з першого погляду відчув, що ця річ ідеально підійде його янголу, який іноді буквально трясся не тільки над своїми книжками, але і над іншими комфортними дрібничками, якщо вони мали багату історію. 

Мати янгола-колекціонера у якості союзника та вічного суперника така морока! Навіть зупиняти кінець світу було не так складно, як лазити по барахолкам і антикварним магазинам в пошуках подарунку на кожну річницю їхньої угоди про вимушену співпрацю. 

 

Проте нарешті їхні шляхи перетнулися. Кровлі знайшов черговий (6001-ший) подарунок для Азірафаїла, а проклята на навіювання поганих снів та колючість шерстяна ковдра знайшла нову жертву. Або щасливця, якому нарешті вдасться зняти чуже закляття. Хтозна... 

 

Очевидним був лише факт, що сьогоднішню ніч Азірафаїл точно запам’ятає надовго. 

Chapter 3: Срібний Аркан.

Summary:

Тут трохи про мою ОС: Арлін Стрікленд, 32 роки, часткова гуманізація аркану Імператриця, знак зодіаку Водолій.

День 3. Руки. 

 

Її улюбленими аксесуарами були срібні каблучки та браслети будь-якого штибу. Те, що колись виконувало роль звичайних прикрас, з часом перетворилося на таємну броню, яка приховувала золоті татуювання на зап'ястях. 

 

Мітку, яка псувала життя і ранила сердце постійним нагадуванням про себе. 

 

Арлін уважно подивилася на власне відображення в дзеркалі, наводячи останні штрихи в образі для першого нормального виходу в люди за останні півроку. Лише факт наявності вагітності та вроджене почуття відповідальності заважали їй остаточно накласти на себе руки, але нікому іншому про це знати не потрібно. Навіть хлопцю, який підбадьорливо зараз посміхався, чомусь щиро вважаючи її хорошою людиною. 

 

Хоробрий дурник... І чому ти не можеш знайти якусь іншу дівчину в біді, врятувати її, щоб потім жити довго й щасливо? Чому я, П'єре? 

 

Вона дійсно давно вже не та дівчина, якою була, коли тільки отримала свій Аркан та силу – без права користуватися нею вільно – тільки зараз нарешті не шкодує про це. 

 

Бо я сама обрала таке життя, а не вбила себе одразу, щоб скинути цей тягар. Який сенс тепер жалкувати? 

 

Імператриця розправила плечі та усміхнулася П'єру у відповідь. Коли все закінчиться, вона постарається піти так, щоб нанести йому якомога менше болю, якщо не зможе залишитися поруч. 

Chapter 4: Вийти із тіла

День 4. Політ. 

 

Або трохи про користувача техніки перенесення душі. 

 

Коли він думав про цей день в минулому, то не знав, що буде відчувати гіркоту та фантомний присмак попелу на кінчику язика, а не гордість власним талантом. 

 

Все, чого йому коли-небудь хотілося – це вийти за межі власних можливостей та звичного оточення. Відчути себе кимось більшим та сильнішим, аніж сином цивільних купців... 

 

А став Дан Като грьобаною парією у власній родині. Хоча й сильнішим та більшим теж став. 

 

Тільки це не позбавляло від почуття провини перед сестрами, яких він мав оберігати як єдиний чоловік в родині після смерті батька. Бо молодшої вже рік нема на цьому світі, а старша його через це навіть чути не хоче. Навіть сьогодні. 

 

І це так контрастувало з доброзичливим відношенням всіх, хто знав його лише як шинобі Листя, що хотілося вийти з власного тіла. 

Хоча б на хвильку. 

 

«Це твоя вина! Ти задурив голову Шінкорі своїми мріями стати ніндзя!! ВОНА ЗАГИНУЛА ЧЕРЕЗ ТЕБЕ!!!» 

 

«Я пишаюся тим, що маю такого учня як ти, Дане» 

 

Знову контраст. Като робить глибокий вдих і починає складати печатки техніки, над якою працював майже весь час після того, як став чуніном. Пора починати свій політ, щоб виправити помилки минулого. 

Notes:

*Шінкорі Като – моя вигадка з приводу того, як могли б звати молодшу сестру Дана і тітку Шізуне, яка померла молодою.

Chapter 5: Сон і Мистецтво.

5. Сон. Неджі/Кіба 

 

Що значить для людей сон? Чому деякі люди приділяють так багато уваги картинкам з підсвідомості, які випадково змішуються в голові, щоб потім вдарити по голові наче камень зі скелі та розбити вщент, якщо сон виявиться занадто важким? 

 

Неджі не любив багато спати. Ще більше він не любив багато спати в когось на руках або колінах. 

 

Тому зараз дивився на обличчя сплячого Кіби трохи як на божевільного, але не міг поворухнутися, щоб не розбудити хлопця... 

 

Який до того ж ще й посміхався тому, що зараз бачив уві сні. Що знову ж таки його повертало до питання у своїх думках та змушувало задуматися про те, що він відчуває у власних снах, особливо коли бачить там самого Інузуку або Хінату чи Ханабі – кузин, яких він також щиро любить, хоч і кожну по своєму. 

 

Про сни з участю власних батьків Неджі розумно вирішив не згадувати, щоб не роздирати заново старі рани. 

 

Врешті-решт він же зміг припинити торочити про долю та вирішив дивитися в майбутнє, вірно? Вірно. 

 

Але попри все бажання Х'юґи зупинити назавжди цю мить поруч зі своїм (другом? хлопцем?) Кібою, десь через хвилин сорок його лінивих роздумів зазвучав гучний гавкіт зголоднілого Акамару, який повернув обох хлопців до реальності, та зрештою змусив розійтися по домівках. 

 

***

 

Через тиждень нова картина Неджі була готова й захована в самому дальньому кутку кімнати подалі від всіх б'якуґанів світу.  

Chapter 6: Тіні Води

День 6. Привид. Ао & Мей Терумі

Коли він вийшов на подвір'я — вона побачила лише тінь чоловіка, який був її правою рукою майже весь період правління в якості Мізукаґе.

Привид людини, яку вона таємно любила та оплакувала, не знаючи: вийде Ао коли-небудь з коми чи ні.

І це було настільки дивно, що Мей не розуміє, що їй зараз робити – сміятися чи плакати. Стільки років було втрачено даремно...

 

***

 

Коли вона підняла голову – він побачив тінь жінки, яка померла давно-давно. А – також на секунду – дівчину, яка весь час кепкувала з його пов’язками на очі, поки не зрозуміла про її призначення.

Колись я боявся, що ця дівчина стане черговою жертвою нашого кривого селища, але вона перемогла. Ми вижили. Але який сенс у цьому, якщо я програв? Для чого мені жити далі? Чи приймуть Мей та Чоджуро мене після всього до селища?

 

 

***

 

— Мені шкода.
— Я сумувала.

 

Чотири слова стикаються в повітрі наче сюрикени і падають в провалля між рудою жінкою та чоловіком з протезом замість б’якуґану, яке ніхто з них не може подолати, поки на вулиці не з’явиться Шостий Мізукаґе, який спочатку міцно стисне їх обох в обіймах, а потім поведе в найближчу будівлю.

Бо ніхто не сказав, що їм буде легко вибудовувати заново близькі стосунки та жити далі ніби нічого не сталося. Але ж вони впораються?...

Chapter 7

7. Стукіт. Анко/Шізуне 

 

Вічний стукіт в голові – кара моя і сила. 

Йду вперед, хоча не просили. 

 

 

Вона була по натурі своїй танцівницею. Ковзала поміж чужих уявлень, грала почуттями людей, била у відповідь своїх ворогів на місіях та не спускала образи, щоб самій не стати занадто вразливою. 

 

І ще хотіла видалити втрачені-відновлені спогади та позбутися мітки у вигляді трьох томоє. 

 

Анко Мітраші зазвичай не зупинялася, поки не досягала бажаного. Але вона також до судом у животі боялася серйозно прив'язуватися до людей, щоб її знову не використали та не відкинули у бік як непотрібний інструмент. 

 

В цьому і була одна з основних проблем її нової прив'язаності. А ще у неї було ім'я – Шізуне Като. 

 

І хоча Шізуне взагалі нічим не схожа на її колишнього сенсея, окрім кольору волосся, але вона все одно ловить легкий мандраж, коли запрошує дівчину в Ічіраку обговорити деталі якоїсь місії. 

 

І це було не тільки через той розуміючий погляд, яким її нагородила пані Цунаде. 

 

Проте удача всміхається сміливим, тому Анко робить вигляд, що нічого не помітила та виходить з кабінету, коли отримує згоду. Стукіт в голові став сильніше. 

 

Chapter 8: Кінець кривавої зірки

Summary:

Підсказка №8: Кров. Сестри Блек: Андромеда & Беллатрікс.

Do you understand that we will never be the same again?

Do you understand that we will never be the same again?

The future's in our hands and we will never be the same again

The future's in our hands and we will never be the same again

(с) https://music.youtube.com/watch?v=525Hut8hwrc&feature=share

 

Жарти, що кров - не вода переслідували її постійно. Іноді це були не просто жарти, а серйозні підозри в тому, що Андромеда така сама як вся її родина - брехлива, поїхавша на захопленні темною магією, жорстка смертежерка. Одним словом, Блек.

Брехливою була її матір, жорсткими - батько з тіткою Вальбургою, а поїхавшою смертежеркою зробили старшу сестру. Чи то став власний вибір Белли після її зради? Неважливо. Це все вже неважливо. Однак раніше місіс Тонкс дужче всього на світі боялась, що людські пересуди також перекинуться на її єдину дочку та ляжуть пекучим тавром на долі дитини...

Тепер усі вони мертві.

Кров - не вода. Ці слова зрештою привели її сюди - на могилу Беллатрікс - щоб остаточно розібратися у собі в першу чергу. Бо сьогодні доньці Андромеди мало би виповнитися 28 років, самій Беллі було б 50... і це було дивно. Сам факт, що тітка з племінницею, жертва та її вбивця народился в один день - звучав доволі абсурдно. Але символічно для Блеків, які завжди не любили виносити свої чвари на публіку і вирішували їх самостійно.

Гірка посмішка розквітла на губах Андромеди - в ній не було жодного прощення вчинкам старшої сестри, по правді кажучи, вона досі ненавидить яскраву, сміливу, егоїстичну Беллз, яка затьмарювала її у всьому. Так само як і любить, тому що люта ненависть часто народжується саме із щирої любові.

Колись давно Белла обіцяла їй, що вони разом спалять дотла застарівші звичаї їх родини та завжди будуть підтримувати одна одну. Колись давно Меда обіцяла Беллі, що ніколи не проміняє їх зв'язок на кохання. А потім усі обіцянки згоріли в вогні часу та захлинулися кров'ю її доньки та чоловіка. Залишилися лише попіл та могили. А також кров, що лягла між ними.

Бо кров - не вода. І її так просто не знищиш.

"Ти завжди будеш Блек та моєю сестрою, хочеш ти цього чи ні, а зараз можеш далі тікати від себе" - неначе шепоче у вухо знайомий голос.

"Ні, не буду" - відповідає надгробку Дромеда. "Тепер ти будеш божевільною смертежеркою та моєю сестрою, бо я жива, а ти лише тінь в моїх спогадах."

Тільки після цього ствердження вона знаходить в собі сили розвернутися та перенестися геть з кладовища, бо знайшла усе, що шукала. Кров... і свободу.