Work Text:
– Час показувати гарбузи!
Ґреґ розвернув свій гарбуз, а сам підбіг до іншої сторони стола, де Вірт, спершись на руку, вдивлявся в те, що вирізав.
– О-о, яка цікава фігура.
– Це мала бути пташка, – важко зітхнув.
Ґреґ надув щоки, як він робив, коли міркував.
– Беатрис сподобалось би, – Ґреґ поплескав брата по плечу.
– Га? Беатрис? А...можливо.
Вірт знову зітхнув, нахмурившись.
– Що не так?
– Не знаю, просто...думає це й справді було реальним? Те що з нами стало там? Чим більше я думаю про те, що сталося минулого року, тим більше думаю, що це були лише передсмертні галюцинації. Всі ці люди, всі події.
– Ти сумуєш за Беатрис?
– Так, напевне? Але який сенс, якщо її могло ніколи не існувати.
Вірт не хотів зізнатися наскільки насправді розривалось його серце, через суперечку з головою. Він хотів вірити, що існує світ де час повернувся назад, де існує ліс повний різних істот та історій. Хоча вірити в деяких з тих істот не хотілось, але це робило ту подорож більш яскравою та живою, як саме життя, де серед хороших людей, є ті, хто хочуть заподіяти тобі шкоди. Хотів вірити, що, те потойбічне місце, справді існує, де рано чи пізно він зможе знову зустрітись зі своєю подругою.
– Значить все було реально.
Вірт повернув голову до Ґреґа, дивлячись з питанням.
– Є речі, які не може збагнути мозок, тоді на допомогу приходить серце, – він приклав руку до грудей, – Все, що змушує тебе відчувати – і є реальним, все, що ти відчуваєш, є реальним. Не обов'язково вірити у всю містику, тільки тому що ти ще не знайшов йому мозковитого пояснення, але не відмовляйся від журби по Беатріс. Я теж за нею сумую, а також за пригодами, де ми ледь не помирали.
На секунду запала тиша, де Ґреґ усміхаючись, склав руки на стегна, а Вірт збентежено дивився на Ґреґа.
– Як на мене, все, що з нами сталося – було реальним, просто по ту сторону огорожі, куди зазвичай люди не ходять.
Вірт знову глянув на гарбуза.
– Була б тут Беатріс, вона б сказала, що це більше схоже на кажана, ніж на пташку,– він усміхнувся.
– А Джейсон Фандерберкер вважає, що ти добре впорався.
– Квар.
– Хех, дякую.
– Хлопці, вже майже восьма, – на кухню увійшла жінка, – але перед тим як піти не забудьте прибрати за собою. Я не хочу, як минулого року, літати по всій кухні через шматок гарбуза.
– Добре, мамо, ми приберемось.
– О, ледь не забула. Вірт, ти просив нагадати тобі взяти коробку з печивом на ваше побачення з Сарою.
– Мам! – щоки хлопця залились червоним, – це не побачення. Ми йдемо збирати цукерки.
– Як скажеш, пекарю, – вона підморгнула.
Через 5 хвилин хлопці вже стояли на ґанку. На цей Гелоувін Ґреґ обрав бути тигром з крилами, а Вірт одягнув те, що й минулого року.
– Ґреґ.
– Так, Вірте?
– Дякую за те, що сказав на кухні. Мені справді треба було це почути
– Будь ласка. – Він легковажно посміхнувся та вибіг на вулицю, – Усіх з Гелоувіном!
Крик Ґреґа можна почути на тій стороні вулиці. Вірт мимоволі теж посміхнувся.
– З Гелоувіном, Беатріс, – він вдихнув осінній вітер, що обдував його плащ ззаду.
– Вірт! – до хлопця підбігла дівчина в костюмі перевертня.
– Привіт, Сара, – щоки одразу порожевіли.
– Готовий до полювання за цукерками?
– А ми не застарі для цього? – він усміхнувся.
– Для безкоштовних цукерок ніколи не застарі, – вона легенько вдарила його ліктем по плечу, – такий же костюм що і минулого року?
– Так.
– То ж хто ти у нас? Гном?
– Я пілігрим.
По ту сторону дівчина сиділа під деревом, спостерігаючи за заходом сонця. Пес дрімав на її колінах.
Раптом подув вітер і Беатріс намить здалося, що вона почула голос Вірта, хоча це було неможливо.
«З Гелоувіном, Беатріс».
Дівчина посміхнулась.
– З Гелоувіном, Вірт.