Chapter Text
Нічний Лондон задихався від зливи та залишків адреналіну. Фінал сезону для «Гарпій» завершився тріумфом, але для Герміони справжнє випробування тільки починалося. Через нову постанову Міністерства навколо стадіонів встановили антироз’явну зону, щоб уберегти нетверезих фанатів від розщеплення. Для Герміони це означало лише одне: довгу прогулянку крізь натовп шанувальників, що на всю горлали гімн команди.
— Мерліне, допоможи, — прошипіла вона, натягуючи каптур та поправляючи темні окуляри.
Якщо її впізнають — вона застрягне тут до ранку, відбиваючись від мисливців за автографами. Різко звернувши в темний провулок, вона з відчаєм викинула руку з паличкою вперед. З оглушливим тріском перед нею виринув триповерховий фіолетовий «Лицарський автобус».
Герміона заскочила всередину. За кермом, замість старого Ерна, сидів якийсь хлопець у бездоганній чорній сорочці з закоченими рукавами. Вона вмостилася на найближче ліжко, не вступаючи ні з ким у зоровий контакт.
— Філлімор Гарденс, 15, Кенсінґтон, — кинула вона адресу своєї маґлівської квартири.
— Кенсінґтон? Райончик не з дешевих, еге ж? — голос водія здався їй дивно знайомим. — Гарячий шоколад за тринадцять серпиків братимете?
— Просто їдьте, — відрізала вона.
Автобус рвонув так, що ліжка заскреготіли по підлозі. Водій мружив сірі очі, вдивляючись у дзеркало заднього виду.
— А ти що біля стадіону робила? Не на матчі «Гарпій» була часом? — він крутнув кермо, об’їжджаючи сміттєвоз по тротуару. — Я чув, вони виграли. Але ця їхня нова «зірка» Ґрейнджер... як на мене, вона переоцінена. Мала «всезнайка», яка вирішила, що статус «героїні війни» дає їй право на все.
Герміона відчула, як роздратування переростає у гнів.
— Можна поцікавитися, чому ви так думаєте? — вона вирівняла спину. — Її результативність на 2,07% вища за найближчу суперницю! І це при тому, що на професійну мітлу вона сіла лише рік тому.
Водій хмикнув:
— Статистика — то для дилетантів. Скажімо так, я перетинався з нею в школі. Вона була ще тою вискочкою. Хоч поступилася мені у зіллях, а віщування взагалі прогулювала. Ну і, звісно, я був кращим за неї в польотах.
Герміона зірвала окуляри та каптур, підлетівши до водійського сидіння.
— Мелфою?! Що ти тут робиш, бляха-муха?
Драко повільно повернув голову, обдарувавши її своєю фірмовою посмішкою.
— Працюю водієм, Ґрейнджер. З тебе одинадцять серпиків. Або тринадцять — якщо таки надумала щодо шоколаду.
— Ще раз, ким ти працюєш? — вона не вірила власним вухам.
— Ну, взагалі-то, я маю кілька бізнесів: інвестиції, нерухомість... — він недбало поправив дзеркало. — А це так... для душі. Ерні пішов на пенсію, а мені подобається кермувати цією махіною. Це єдине місце, де мене не дістають журналісти чи дівчата, що марять моїм спадком.
Автобус зупинився так різко, що Герміона ледь не впала на Драко.
— Приїхали!
Вона мовчки простягнула монети, намагаючись оговтатись.
— Знаєш, Мелфою, результативність у мене все одно відмінна. А у зіллях ти був кращим лише тому, що був улюбленцем Снейпа.
Драко засміявся, відчиняючи дверцята. В його погляді промайнуло щось нове та неочікувано тепле.
— Бувай, «зірко, що сходить». Я тут з вівторка по п'ятницю. Спробуй мій шоколад наступного разу, він дійсно непоганий. Чого не можу сказати про твій лівий захист в обороні, — підмигнув він.
Герміона вийшла на вологий асфальт, дивлячись, як автобус розчиняється у повітрі. І вона раптом зрозуміла, що вже намагається пригадати, чи має вона якісь плани на вечір вівторка.