Work Text:
Коли Драко заходить до вітальні восьмого курсу, його зовсім не дивує Поттер, що бореться з Візлі. Наче вони якісь тварини, що ніколи не припиняють бійку. Насправді, це виглядає так, ніби всі ці роки війни і боїв зробили неможливим для Поттера прожити хоча б п'ять хвилин без будь-якого насильства, це й справді безглуздо.
Драко обережно сідає на диван і нахиляється до єдиного Слизеринця у кімнаті - на щастя, до нього рукою подати. Хлопець краде в Блеза книгу та ігноруючи його заклики до словесного спарингу починає читати. Це якась маглівська книга про містичних створінь за назвою “динозаври” ( які, на думку Драко, виглядають як погана інтерпретація величних драконів) і як руйнується парк, що випускає так званих динозаврів на волю.
Захопившись читанням він зовсім не помічає як Поттер завершує бійку з Візлі й так само як Драко пару хвилин тому, повільно, навшпиньках, підкрадається до блондина ззаду, використовуючи всі свої навички, що здобув за часів переховувань.
Поттер кидається на Мелфоя, що, справді, дуже дивує блондина, та змушує кинути книгу на підлогу, через що Блез виголошує цілу промову про правильне(делікатне) поводження з книгами, однак його вже ніхто не слухає.
Усі у вітальні припиняють свої, не такі вже й важливі та цікаві, справи й починають слідкувати за постійними суперниками, що, на думку Драко, занадто пильно дивились в очі один одному. Та хлопець не може відвести погляд. Не від цих очей, що переслідують кожну ніч у снах. Не від цих очей, що супроводжували хлопця від манору до жахливого інциденту з пожежею. Драко розуміє, що всі дивляться на них, ймовірно, затамувавши подих та чекаючи коли ж нарешті хтось з дуету накинеться на іншого. Але він не може не хвилюватись, не тоді, коли Поттер так близько. Не тоді, коли Поттерові очі, нарешті, дивляться тільки на нього, на Драко.
І перш ніж Мелфой встигає по-справжньому відповісти та сказати щось як зазвичай їдке руки Поттера починають рухатись. стартуючи з талії, натискаючи з такою силою, що хлопець впевнений - спогади про дотики залишаться щонайменше на день. Руки Гаррі піднімаються до шиї, аби продовжити свій напад, але Драко намагається відштовхнути їх, справді намагається… але Поттер сильніший і Мелфой не може прибрати його руки більше ніж на декілька міліметрів від своєї шкіри, потім вони знов повертаються на місце.
Останньою краплею у морі терпіння Драко, стала спроба розстібнути випрасувану до ідеалу сорочку та залізти під неї, аби мати кращій доступ до оголеної шкіри. Гаррі насуплюється коли Драко все ж вдається відштовхнути його від себе. Однак Поттер залишається так близько, що блондин досі бачить різні відтінки зеленого в його очах, та вицвілий розсип ластовиння на носі та щоках, які, безперечно, стають помітнішими влітку. Він досі може бачити як Поттерові очі слідкують за кожним його рухом, кожним міліметром переміщення у просторі, так ніби він боїться, що хлопець навпроти підскочить та побіжить геть від нього. Геть від ймовірної близькості ворога.
- О Мерлін! Поттер, ти такий гівнюк! Відійди від мене та тримайся якомога далі! – задихаючись, чи то від нападу який щойно здійснив, чи то від почервонілого та ошелешеного зштовхом з дивану Поттером, сказав Драко.
Він ледь не нагримав на Гаррі за пом’яту сорочку, що раніше була акуратно заправлена та випрасувана, але двічі подумав перш ніж зробити це, адже йому вже не 16 років і він має певну репутацію, яку повинен підтримувати. Й неважливо наскільки незначною вона є через війну і перебування на протилежному боці. Він усвідомлює, що навіть якби зірвався на Поттера, той, швидше за все, не образився б на нього.
- Так? Що ж, якщо я гівнюк, Мелфой… це означає, що я твій гівнюк. Тож, тобі доведеться мати справу особисто зі мною. – З пустотливою посмішкою відповідає Поттер.
Чесно кажучи, ця посмішка така широка, що Драко здається, наче його обличчя розколеться навпіл, коли він на неї подивиться. Хоча все псує те по дитячому висунутий язик Поттера. Дійсно, 10-річна дитина знає краще, ніж...
…
…
…
Зачекайте но.
- Твій гівнюк? – шепоче Драко занадто голосно для них двох.
Вони так близько, що Драко відчуває, як Поттер обдуває його обличчя своїм диханням, відчуває солодкий запах пирога з патокою, який він, мабуть, їв на обід. Ох Мерлін, він відчуває тепло Поттера крізь свою неслухняну сорочку, за яку мати точно б насварила його.
Драко крашнувся (маглівське слово, яке він чув достатньо разів аби знати, що воно означає ) і що йому тепер думати? Твій гівнюк. Що Поттер мав під цим на увазі? Невже він думає, що вони з Драко зустрічаються? Можливо Драко зовсім зійшов з глузду і пропустив той момент коли в нього з’явився хлопець? Ні, цього точно не могло бути, просто тому що дивлячись на обличчя інших учнів Гоґвортсу стає зрозуміло – вони теж шоковані.
Ледь не підлизуючись на дерев'яній підлозі через шкарпетки Поттер біжить, тікає перш ніж Драко встигає обміркувати відповідь у своєму мертвому мозку. Безпорадно та зніяковіло Мелфой дивиться на двері. Краєм ока він помічає як Візлі та Ґрейнджер швидко переглянувшись побігли за Поттером
- Твій ворог, Драко? – насміхається Блез, - Ох, ти мене вразив до глибини мого люблячого серденька! Я думав ти мене сповістиш якщо у тебе щось відбудеться з нашим «Хлопчиком-що-вижив». Чи краще буде сказати «Хлопчиком-що-любить», – вже в повні легені реготав Блез.
Та перш ніж він почав говорити знов, бо знає Мерлін, він почав би, Драко жбурнув книгу прямо в обличчя другові.
Можливо, це було зроблено аби приховати факт червоніння його обличчя, наче дурна Ґрифіндорська краватка Поттера. Однак жодна жива й мертва душа не повинна про це знати, особливо не Міс Пліткарка Пенсі Паркінсон, нова найкраща подружка Герміони Ґрейнджер, що випадково увійшла якраз тоді, коли Поттер приземлився на Драко. О ні, точно не вона! Хоча, звичайно, якщо вона побачила, це ще не означає, що вона усім розпатякає про почервонілі ніс та щоки Мелфоя. Звичайно ні.
Драко зітхає. Пенсі, безперечно, розповість усе про його червоне обличчя Ґрейнджер. Він навіть не може прикинутись, що йому спекотно, бо у вітальні холодно, наче у крижаній ванні . Драко стогне втискаючись обличчям у подушку та приглушуючи звуки абсолютно абсурдного сміху не лише двох Слизеринців, а й усієї вітальні.
Це буде цікавий тиждень. Хоча, можливо, він закінчиться тим, що в нього з'явиться хлопець із зеленими очима і брудним волоссям.