Chapter Text
Шлях до гір Тір Тохаїр виявляється… зовсім не схожим на казкові подорожі, про які співали в батьківському маєтку мандрівні барди.
Юлек не хоче про це зайвий раз думати.
Про ночі на твердій холодній землі, вкритій колючими гілками та корінням. Про нескінченні, схожі одне на інше поля та ліси, що пропливають під копитами безіменного сірого коня — поки Юлек сидить за спиною відьмака й боїться навіть поворухнутись, стомлений від нудьги та ниючого болю по всьому тілу (бо він вміє сидіти верхи, дякую вам красно , але не цілими днями без перерви). Про гірку та надто гарячу їжу, приготовану в малому котлі прямо над полум'ям костра — зовсім не схожу на складні страви, що готували кухарі вдома.
У нього в грудях томиться мільйон питань — про дорогу, міста навколо, про трави які Кольгрім збирає ввечері та його відьмацьку зброю, про те, що саме чекає на нього після прибуття до фортеці...
— Будеш базікати — відріжу язика та змушу йти поруч з конем, власним ходом, — пригрозив Кольгрім ще найпершого дня, коли вони не виїхали навіть за межі Кераку.
Зараз Юлек вже знав, що більшість погроз відьмака були просто грозними словами. Та що жодних з них він не збирався виконувати — чи, принаймні, не виконував всі ті тижні шляху, поки вони день за днем прямували на схід, перед тим як у підніжжя старих Амельских гір повернути на південь. Та хлопчик все одно розсудливо змовкав кожного разу, як той починав невдоволено лаятись та піднімати голос.
Це — Юлек розумів дуже добре, та навіть відчував полегшення щоразу, як Кольгрім починав кричати на нього. Бо коли дорослі кричать та лаються, Юлек робить щось не так . І йому незабаром обов'язково скажуть як саме буде правильно. Саме так він дізнається, що відьмаку не подобаються дзвінкі гучні звуки, та він не виносить спів. Що Юлеку в жодному разі не дозволено торкатись його броні чи мечей, а тим паче захованих на дні сумок склянок із зіллями — бо половина з них є отрутою для звичайних людей , як він розуміє пізніше. Що Юлек за бажання може гуляти навколо їх табора та допомагати збирати хворост, чи шукати їстівні ягоди та трави, які Кольгрім показує йому в дні коли має гарний настрій — але показувати їх всі відьмаку перед вживанням, щоб впевнитись що він не зірвав щось неїстівне.
(Кольгрім бурчить, що з тим скільки проблем доставив йому хлопчик — він не дасть тому просто так взяти й отруїтись вовчими ягодами, створивши відьмаку ще більше проблем. Юлеку стає тепло від думки, що відьмаку насправді не начхати на його долю. Що той по-своєму дбає про нього)
***
Коли попереду виростає місто, чи невелике поселення — Юлек завжди міцніше притискається до широкої спини відьмака та знервовано чіпляється за нього руками. Йому не подобаються міста. Вони завжди дуже гучні, та брудні, і всі люди дивляться на них косо і проводжають голосним шепітом — від якого Кольгрім завжди стає ще більш роздратованим та злим. Вони заходять щоб пошукати, чи немає якихось контактів для відьмака — той спокійно подорожує лісами та ловить свою їжу сам, але завжди полюбляє провести ніч в теплій кімнаті та з'їсти приготовану іншими їжу. Не кажучи вже про те, що компоненти для елексирів, та деталі обладунків, та новножі з'їдають велику купу грошей — а
а ще, як помічає Юлек, той просто любить сидіти в тавернах й кухоль за кухлем пити місцевий ель, поки не стає балакливим та розслабленим.
Юлек одного разу спробував той ель, коли відьмак замовив цілу кружку і йому теж — але той був дуже гірким та кислим на смак. Стара жінка, що побачила, це майже відразу накинулась на відьмака, заявивши що то зовсім не відповідний для дітей напій.
— Ба, який ти худий та зморений! — сплескує руками вона, й схвильовано хитає своєю сивою головою, повертаючись з-за стійки з повними руками порожніх тарілок. — Ходімо зі мною на кухню, хлопче, в мене там ще залишився капустяний пиріг з обіду. Хоч пригощу тебе, бідолашного.
На ньому завеликі й сильно поношені штани та рубаха, що Кольгрім купив за мідяки жінки, чий син вже давно з них виріс — тож Юлек уявляє, що має виглядати навіть меншим ніж зазвичай. Його старий одяг, дорогий та зовсім не пристосований для подорожей, безпечно лежить на дні глибоких сумок відьмака, разом із вишитою Василиною тунікою з драконами.
Кольгрім відійшов на інший край таверни, та обговорює щось із сп'янілим чоловіком у великому капелюсі — скоріш за все, обіцяний контракт, заради якого вони тут і зупинились. Жінка привітливо посміхається йому з-за барної стійки, і обіцянка пирога звучить дуже заманливо. Юлек не має власних грошей, а просити відьмака купити щось смачне тим паче не ризикує. Одного разу, він спробував вкрасти соковите яблуко з прилавка торговця, як зробила це перед ним зграйка вуличних дітлахів — та був недостатньо швидким і попався. Кольгрім з цього зовсім не розлютився, лише стояв і дивився із хижою посмішкою, як торговець бив Юлека розгами по руках.
— Наступного разу роби все швидше, щоб тебе не спіймали, — сказав він жорстко, потягнувши заплаканого хлопця до виходу з ринку, — або не берись взагалі. І досі вже скиглити, жабеня — твої сльози нікого не цікавлять.
(Навечір біля матрацу хлопчика з'явилась невеличка баночка із мазью, що сильно пала календулою і чистотілом — та зовсім не була схожою на ті гидотні зілля, яких йому заборонено було навіть торкатись. Юлеку лише сподівався, що та була безпечною для людей, а не ще одним покаранням від невдоволеного відьмака.
Він ще неодноразово буде накладати цю мазь на свої натерті від незручних чобіт ноги, на руки, почервонілі та вкриті водянками після довгого збирання хворосту, на подряпані коліна та лікті, коли він необачно впаде на дно кам'янистої криниці та до крові роздирає собі шкіру. З часом, він навіть навчиться сам збирати та перетирати дрібними камінцями трави, які входять до її складу).
Юлек ще раз озирається на переповнену таверну, запевняється що Кольгрім ще довго буде випитувати інформацію про монстра, на якого збирається полювати — та ледь чутно вислизає з-за стола, наближаючись до барної стійки.
Усміхнена жінка проводить його крізь отворені двері на кухню, де гаряче палає вогонь у печі, а двійко кухарів готують вечерю у величезному казані. Вона вручає йому величезний шматок пирога, і Юлек відразу починає його з апетитом їсти, поки та не передумала.
Крізь не щільно закриті двері він бачить, як Кольгрім в дальньому кінці зали піднімає голову від розмови, та кидає погляд у пошуках Юлека. Усміхнена жінка повертається, та стурбовано присідає перед ним.
— Любий, з тобою все гаразд? — питає вона пошепки, голос серйозний, ані сліда попередньої усмішки. — Ми можемо заховати тебе, так що тебе не знайде.
В неї з-за спини з'являється молода працівниця з довгим фартухом, та схвально киває головою.
— Я маю родичів високо в горах, тебе там ніхто не здогадається шукати, — додає вона, голос занепокоєний, та Юлек зовсім не розуміє що відбувається. — Мій чоловік відволіче того жахливого відьмака, і ми поскачемо конем прямо вгору — він нізащо не наздогоне нас. Ти будеш у безпеці від нього, обіцяю.
Хлопець кліпає очима та перестає жувати пиріг, здивований такою пропозицією. Він хоче заперечити, сказати що вони помиляються — адже Кольгрім зовсім не поганий! Він не намагається з'їсти хлопчика, і навіть зовсім не б'є, та везе до своєї школи аби Юлек теж міг стати відьмаком!.. Його точно не треба нікуди рятувати.
Він думав про те, аби втекти від Кольгріма, звісно йому інколи цього хотілось. Та хлопець прекрасно усвідомлював, що йому нема куди вертатись. Що Батько і брати не будуть раді його бачити, і сам він теж не хоче більше з ними лишатись. А потрапити до Василини в Цінтру хлопчик теж навряд зможе, та не знає навіть, де саме її там шукати. А бігти кудись у невідоме, просто щоб загинути від зубів диких тварин чи монстрів — ні, дякую, не настільки дурний — що б там не казав про нього Батько. Кольгрім хоч і робить це за власних мотивів, але дбає про Юлека, дивиться щоб той був ситий та цілий. А коли він нарешті потрапить до інших відьмаків — то стане сильнішим за всіх навколо!
— Я… не знаю, — каже Юлек обережно, не певний як саме відмовити цим дбайливим жінкам. Він вдячний що вони пропонують йому допомогу. Але боїться, що якщо почне відмовлятись — ті стануть лише більш наполегливим, бо подумають що Юлек боїться відьмака. І Кольгрім знову буде розлюченим, що Юлек втрапив в якусь халепу…
— Тобі не варто перейматись, любий, — запевняє його перша жінка, бо звісно ж вони неправильно трактують його мовчання. — Відьмак зараз далеко та навіть не помітить, коли ти зникнеш. А потім вже буде пізно нас шукати, — вона кладе руку йому на плече та зазирає в очі, поки Юлек відкладає залишки пирога та намагається роздивитись напіввідчинені двері за її спиною — чи не видно там відьмака, що прийде йому на допомогу.
Про те, що слух відьмаків дуже гострий, та той з легкістю може почути їх розмову навіть з протилежного кінця таверни, так що їх план втечі в будь-якому разі не буде таким безпечним — він казати зовсім не хоче. Але і викликати зайві складнощі для цих добрих жінок, які просто хочуть йому допомогти, було б дуже не виховано…
— Якісь проблеми? — чує він грубий низький голос позаду себе. Хлопчик чи не вперше так радий бачити Кольгріма.
Обидві жінки налякано опускають очі та не кажуть ані слова проти, коли відьмак міцно хапає Юлека за плече та виводить назовні — з переповненої людьми таверни, до стаєн де вони залишили коня з усіма речами, та зовсім на вихід із містечка десь посеред Туссенту.
Цієї ночі вони нічого не кажуть одне одному, але Юлек вважає це доречним, коли ночувати вони зупиняються глибоко у лісі, багато годин їзди поміж ними та цим містом.
***
Кольгрім, насправді, був не таким вже й жахливим, як хлопчик боявся на початку. І точно не тим кровожерливим монстром, яким його малювали слуги у маєтку.
Так, його жовті очі та вертикальні немов у кота зіниці були моторошними, та викликали в Юлека тремтіння щоразу як він зустрічався з відьмаком поглядом. І його гострі мов ікла зуби, чи здатність бачити у непроглядній темряві лише більше нагадували йому, що перед ним знаходився зовсім не звичайний чоловік. Та якщо відкинути усі дивні навички та вміння — сам по собі відьмак виявився не такимі... поганим?
Принаймні, він не намагався з'їсти хлопця із найпершою ж вечерею, та схоже всерйоз націлився довести Юлека неушкодженим до своєї відьмацької фортеці. Тож він дозволяв їхати хлопцю верхи, цілими днями сидіти на коні притиснувшись до твердої спини, замість того щоб долати шлях пішки. Та завжди ділився із ним впольованою іжею, яку готував самостійно - ще й сміявся, що хлопець їсть немов горобчик, та прогодувати його легше за коня. Кольгрім навіть віддав Юлеку свого шкіряного плаща, який був великим настільки, що слугував хлопцю одночасно і спальником, і ковдрою.
— Ти надто малий та слабкиф, — обурювався той, вчергове намагаючись скормити хлопцу цілого кролика. — Тебе одним пальцем можна зігнути й не помітити. Як люди взагалі виростають до дорослого стану й не вмирають? Ви ж такі крихкі…
Юлек, принаймні на свою власну думку, був не таким вже і малим. Та точно сильнішим, ніж на початку їх подорожі — коли він не вмів ані збирати хворост для багаття, ані впізнавати їстівні трави та гриби, ані дбати про коня — бо від приготування їжі відьмак відсторонив його майже відразу, варто було хлопцю випадково ледь не відкоцюбити собі три пальці надто гострим та важким для нього ножем.
Хлопчик прудко та швидко лазає по деревах, легкий та верткий настільки, що може без проблем дістатись найтонший гілок на верхівці. Без найменшого страху купається в крижаних струмках та ставках, спокійно засинає під тріск гілок та шурхіт гілок навколо — заспокоєний, що жоден вовк не наблизиться до їх табора без того, аби Кольгрім не дізнався про це.
Йому не дуже подобаються полювання на монстрів, на які відьмак завжди йде один, заборонивши йому покидати табір — та завжди вертається вкритий кров'ю і багнюкою, а інколи слідами пазурів. Що далі вони прямують на південь, то більше і більше контрактів відьмак починає брати, та замість того щоб пропити гроші в найближчі таверні — відкладає у важкий шкіряний кошель. Він виглядає веселіше, ніби повернення до рідної школи його радує.
Юлек сповнюється гарного передчуття.
***
День, коли вони знову розвертаються на схід, нічим не відрізняється від інших.
Вони їдуть, і їдуть, і ще їдуть — та за декілька днів хлопчик помічає, що там де були вкриті травами степи, тепер по обидва боки дороги піднімаються височезні кам'яні гори. Від вкритих кольоровими квітами долин та височезних скель у хлопчика починає крутитись голова, та він ще міцніше хапається за сідло, переляканий що впаде з коня на черговому підйомі.
Йому швидко набридають ці одноманітні пейзажі, гострі скелі та верхів'я гір що наближаються — а за ними видніються все нові і нові нагромадження каменів, величних та високих. Поселень на їх шляху трапляється все менше, і вони просто їдуть вперед безлюдною кам'яною стежкою.
Він погано уявляє собі куди саме вони прямують. Як взагалі мусить виглядати легендарна фортеця відьмаків? Юлек лише міцніше чіпляється за обладунок Кольгріма, радий, що їм не доводиться долати ці нескінченні підйоми пішки. Хоча побачивши вперше, як копита коня небезпечно ковзають вузьким осипчатим шляхом, прямо над скелястим урвищем, дно якого він навіть боїться розгледіти — Юлек ловить себе на думці, що краще б відьмаки оселились у трошки більш легкодоступній місцині, куди можна дістатись без ризика впасти з кручі та померти.
Наприклад, на березі моря.
Хоча це логічно, насправді, що відьмаки так гарно ховають свою фортецю від допитливих очей. Юлек може собі уявити, скільки людей хотіли б знайти їх домівку та зробити щось погане, чи змусити їх битись з кимось. На їх місці він теж сховався б десь там, куди люди просто так не ходять. Якби не тверда та впевнена рука Кольгріма, який без зволікань знав усі різкі повороти та можливі місця для ночівлі, та з кожним днем виглядав все більше сповненим нетерпінням — хлопчик подумав би, що той просто везе його у найвідлюдніше та неприступне місце.
(Він лише пізніше дізнається, що фортеця розташована по той бік непідступної високої гряди, піднятись на яку наважиться хіба що самовбивця. І єдиний шлях, яким можна швидко та напевно потрапити всередину — це темна й хвиляста Зміїна Тропа. Пробитий скрізь товщу гори тунель, який перетинає її наскрізь — і в якому треба знати кожен прохід та поворот, бо інакше ти не знайдеш шлях назовню.
Юлеку це здається вкрай символічним)
***
Долина, в яку вони виходять чергового сонячного ранку, мало чим відрізняється від десятків інших долин що він бачив раніше. Безкрайня ковдра золотисто-жовтих кульбаб, що оточує майже непомітну на цій висоті дорогу. Безіменна гірська річка, яка широко розтікається та струмко дзвенить під яскравим пекучим сонцем. Дивний спів незнайомих йому птахів та гудіння комах, п'янкий аромат квітів, що зігрились на сонці, та напівприхований під заростями плюща вхід до печери - такої ж самої, в яких вони ночували до цього.
Юлек подумав би, що вони зупиняються для раннього привалу — це дивно, враховуючи що сонце досі стоїть високо в небі, але він навчився не ставити зайвих питань. Так коли він бачить урочисте обличчя Кольгріма, який посміхається та дістає з сідельних сумок довгого факела — розуміє, що їх подорож майже сягнула кінця.
Шлях Зміїною Тропою він пам'ятає погано, насправді.
Там було дуже темно, і волого, та пахло затхлостью й пліснявою. А поза невеличким сліпучим колом, яке створював факел у руці Кольгріма — той вів коня на повідді, залишивши Юлека сидіти верхи — не було видно взагалі нічого, і хлопцю за кожним нахилом скель йому бачились жахливі монстри чи чудовиська.
Відьмак, коли чув його налякані подихи та зойки, лише сміявся собі під ніс ледь чутно та нетерпляче прискорював кроки.
Тунель тягнувся на сотні кроків уперед, галузився на вузьки та широкі бокові проходи, усі з яких були абсолютно однаковими. Юлек не розумів як їх взагалі можливо розрізняти. Кольгрім завжди обирав шлях з відточеною впевніністю, в той час як хлопчик майже відразу втратив розуміння у якому напрямку вони рухаються, та скільки взагалі часу пройшло. Здавалось що вони блукають у повній темряві нескінченними годинами.
Коли Кольгрім нарешті опускає факел та тушить його, а за поворотом з'являються промені яскравого світла — Юлек відчуває пориви міцного сухого вітру.
Ґортур Ґваед стоїть посеред вкритої туманом низини, притулившись стіною до високої прямовисної скелі — немов хтось дуже великий взяв, та виліпив із частини гори товсті прямокутні стіни та високі башти. Внизу, під довгим кам'яним містком, що веде до фортеці крізь заховану туманом прірву — то тут то там виступають з димки вкриті деревами верхівки скель. Юлеку не хочеться навіть уявляти, наскільки глибоким має бути цей провал.
Вони мовчки минають кам'яний міст, що веде від виходу з печер до фортеці, минають дивну закручену башту по центру. Позаду них — як і спереду, так і з обох боків — лише темні скелясті стіни. Фортеця з усіх боків оточена високими могутніми горами, немов стінками келиха.
(Хлопчик почувається трохи спокійніше, коли вони заходять у внутрішній двір, та навколо них виростають цілком звичайні, складені з каменя товсті високі стіни.)
Біля входу у внутрішні ворота їх чекає ціла делегація людей — ні, відьмаків . Юлек з острахом ховає голову в плечі, почуваючись некомфортно під поглядами уважних однаково-жовтих очей.
Кольгрім відпускає поаоддя коня, лишаючи хлопчика верхи, та з радісними окриком поспішає вперед. Один з відьмаків, високий рудоволосий здоровань, підбігає до нього та міцно обіймає. Вже за мить в них починається борьба — так що вони обидва ледь не збивають один одного з ніг.
Другий відьмак підходить ззаду та підтримує його, щоб закинути руку Кольгріму на плече та скуйдовити йому волосся. Наче гончі, які після полювання кидаються одна на одну у грайливих змаганнях та намагаються з'ясувати, хто ж сильніше. Це виглядає… лякаюче, якщо чесно. Але одночасно трохи заспокоює хлопчика.
Перший відьмак нарешті розтискає обійти та робить крок назад, і на його місце виступає третій — третя? Юлек аж протирає очі, щоб впевнитись чи дійсно він це бачить, бо наступний відьмак виглядає помітно стрункішим за інших. А ще має довге темне волосся з сивими пасмами. Та дивні збільшення на броні там, же молоді конюхи завжди жартували що можна помацати жіночі груди.
І величезні жахливі шрами замість лівого ока, від думки про який хлопчику стає недобре.
Десь з-за воріт роздається кахикання, і до них виходить ще один відьмак — дуже поважний та серйозний, з трохи кучерявим сивим волоссям. Той стоїть надто далеко, і Юлек не бачить його обличчя — але своєю поведінкою той відразу нагадує йому батьківського радника. Той завжди чимось невдоволений, і постійно наполягає на повному дотриманні етикету.
Старий відьмак вдягнут у темно-зелену броню та взагалі не має зброї, але від його присутності інші відьмаки поважно вирівнюються та припиняють свої жартівливі змагання у силі. Кольгріма таки повалила на землю та відьмачка, і сиділа на ньому щоб не дати йому піднятись.
Нарешті, Кольгрім підводиться і стряхує з себе пил, перед тим як випрямитись перед поважним відьмаком та устромити на нього невдоволений погляд.
- Майстре Варріт, ви серйозно?.. — питає він роздратовано, після того як вони обидва мовчки дивляться один на одного. Хлопчик прекрасно уявляє собі його впертий та цілеспрямований вираз. Старий відьмак нахиляє голову в бік, наче оцінює новоприбулого допитливим та розуміючим поглядом.
— Традиції Гільдії є традиціями, яких змушен дотримуватись кожен її член, — відповідає той повчально, і хлопчик раптом уявляє Кольгріма у ролі неслухняного молодця, якого повчає дорослий майстер. — Чи ти вирішив нарешті виконати свою обіцянку та позбавити нас твоєї присутності у стінах нашої Школи? — на цих словах перший з зустрівших їх відьмаків, бородатий рудоволосий здоровань, голосно сміється, наче чує якийсь старий жарт.
Юлек чує, як скриплять від невдоволення зуби Кольгріма, і той явно стримується щоб не сказати щось лайливе.
— Не дочекаєтесь, — буркоче той собі під ніс. Старий відьмак, Варріт, на це тільки посміхається.
Кольгрім повертається назад до Юлека, що так і сидить верхи на коні, та дістає з однієї з сумок важкий наповнений монетами кошель — той самий, куди той складав усі зароблені за останні полювання гроші. Тепер темноволосий відьмак кидає його під ноги Варріту, та хлопчик бачить як здивовано звужуються очі в інших відьмаків, що зустріли їх.
Кольгрім витримує довгу демонстративну паузу, дивиться в очі Варріну трохи задерши носа, із погрозою та викликом. А потім ледь помітно схиляє голову й опускає очі донизу.
Хтось із присутніх відьмаків з полегшенно видихає.
— Хай твоє полювання буде переможним, а вістря меча завжди загостреним, — церемонійно каже Майстер Варрін та киває у відповідь. — Хай принесеш ти свій малий внесок у нашу святу боротьбу...
— І нехай Привиди Мергоґґу назавжди зникнуть з нашого неба, — підхоплює Кольгрім.
Варрін посміхається та робить крок уперед, стискаючи плече Кольгріма у короткому жесті вітання.
— Спільними зусиллями, хлопчику мій, спільними зусиллями, — каже він та зважує в руках кошель, наче на слух намагається оцінити скільки там грошей. — Чи розшукав ти сувії та креслення, за якими тебе надіслали до Візіми?
Кольгрім невдоволено кривиться, скидає руку зі свого плеча.
— Авжеж, — грубувато каже він. — Передайте Майстру Івару, що я завітаю до нього завтра. Зараз я хочу лише гарячу ванну та потрапити нарешті у власне ліжко. Бажано, не одному .
Рудоволосий відьмак робить якийсь коментар та намагається дістати Кольгріма локтем у ребра, але той вивертається і невдоволено шипить на здорованя, через що той починає що більше сміятись. Юлек помічає, що права рука у рудого відьмака виглядає коротшою за іншу, і він ховає її під довгим рукавом — але здалечку йому погано видно, в чому саме справа.
Вони й далі перекидаються поміж собою жартами та якимось фразами. Перший відьмак — темноволосий та високий, найтихіший з них, лише мовчки качає головою, в той час як одноока жінка та рудий бородач починають глузувати одне з одного.
Кольгрім відходить від них, та Юлеку здається що той нарешті згадав про його існування. Але відьмак лише мовчки коня під вузда та веде кудись всередину, вздовж широких захисних стін, до розташованих в глибині двору дерев'яних стаєнь. Він повертається назад до інших відьмаків, та починає розповідь про вдалий контракт на ціле гнездо гарпій десь у відлюдному містечку Керака.
Майстер Варріт залишається стояти там де і був, мовчки дивлячись у бік безлюдного мосту. Коли вони всі проходять повз нього, той повертає голову — і Юлек з жахом бачить, що відьмак взагалі не має очей. Навіть пустих зіниць. Вони ніби заліплені якимось загрубілим павутинням, так що від рота до бровей йде суцільна гладка шкіра.
Це виглядає дуже, дуже дуже мерзотно. Хлопчик не може стримати наляканого зойку та приступу нудоти від погляду на це.
Відьмак нахиляє голову, наче чує його, і Юлек затамовує дихання та опускає очі додолу, у сподіванні що той не спробує з ним заговорити. Руками він міцніше чіпляється за гриву коня, що радісно крокує по кам'яній бруківці.
***
Вони обходять зовнішній двір фортеці майже навколо, перш ніж біля самих стаєнь чують швидкі дзвінкі кроки.
Юлек обертається, та бачить як з боку фортеці до них посміхом наближається дивний чоловік. Хлопчик аж протирає очі руками, аби впевнитися, що йому не привиділось.
Той виглядає зовсім молодим, може трохи старше за Алека. Із відпущеним до підборіддя золотистим волоссям, вбраний у розшитий золотом темно-зелений кафтан — Юлек бачив подібні всього декілька разів, на гостях Хелени з далекого сходу. Той був схожий скоріш на молодого вельможу чи лорда, аніж відьмака,
і виглядав наче не належить до цього похмурого місця.
Відьмаки чують його нетерплячі кроки та поспіхом обертаються. На обличчі Кольгріма застигає широка усмішка — чи не перший раз, коли Юлек взагалі бачить його настільки радісним.
— Тебе тільки за смертю посилати, мій любий відьмаче, — звертається юнак жартівливо, голос дзвінкий та голосний.
Кольгрім робить декілька кроків назустріч, простягає руки вперед — і вже за мить світловолосий юнак завмирає у його обіймах та без краплини сумнівів цілує відьмака.
Юлек аж рот роззявляє від такого неподобства. Він, звісно, не раз вже бачив як молоді конюхи затискали праль чи кухарок у безлюдних кутках та цілували, яким би огидним на думку хлопчика це не було. Він знає, що серед слуг, і особливо стражів були чоловіки яким подобаються інші хлопці — але ніколи не бачив щоб ті робили свої дорослі поцілунки так відкрито та без остраху.
Ці відьмаки були вкрай дивними.
— Поль, — видихає Кольгрім радісно, коли вони нарешті перестають обмінюватись слиною та розривають цілунок. — Скучив за мною?
Юнак, Поль, у відповідь на це закидає руки йому на шию та вдоволено висне на ньому.
— Аякже, — шепоче той дивно заниженим голосом та навіщось випячує губи. — Проводити без тебе нові експерименти — суцільна скука! Я всерйоз думав прохати Івара, щоб він ніколи більше не відправляв тебе з фортеці. Лишити тебе назавжди в мене під боком, хіба це буде не чудово?
— Ти ж знаєш, що я швидко скаженію в чотирьох стінах, — багатозначно шепоче Кельгрім у відповідь.
— Хіба я колись скаржився на це? — запитує Поль грайливо.
Одноока відьмачка не витримує, та кричить щоб вони нарешті залишилися на самоті. Мовчазний відьмак закатує очі та розвертається, рушаючи убік щоб забрати повіддя коня.
Поль зверхньо посміхається на них, і виглядає так грайливо, наче ледь стримується щоб не показати їм язика.
Юлек хмуриться, не певний що саме йому не подобається у поведінці цього юнака. Він відкидає легке тремтіння, що пробігає в нього по спині про погляді на цю грайливу безтурботну поведінку.
Юнак обертається, наче чує його думки. Юлек знаходить себе в центрі уваги ціпких та глибоких зелених очей.
В голові у нього наче проминає крижаний вітерець.
— Яку цікаву іграшку ти з собою привіз... — задумливо тягне Поль, обережно звільняючись з обіймів відьмака. Кольгрім виглядає цим дуже невдоволеним та кидає на Юлека вбивчий погляд, наче це якимось чином його провина.
— Це Юліан, - каже він кисло, наче розкусивши гниле яблуко. — Нестерпне бісеня, тягнув його із собою з самого Кераку.
Поль посміхається, але зараз ця посмішка містить в собі щось хище. Погляд його стає ціпким та погрозливим. Юлек стривожено зглатує. Він машинально нахиляється назад у седлі щоб лишатись якнайдалі від беловолосого юнака, що крокує до нього. Але в якийсь момент ледь не падає назад, та змушений зупинитись.
— Який ти кумедний та цікавий, — задумливо тягне Поль, і ледь відчутно проводить кінчиками пальців по щоці Юлека. Той завмирає як від удару блискавкою, настільки неочікувано-холодним виявляється дотик юнака. Наче до нього торкається шматок льоду чи рука мерця, а не усміхнена людина. — Не можу дочекатись, коли ти станеш достатньо дорослим і я зможу з тобою пограти. Як ти думаєш, мій любий відьмаче, наскільки багато отрути зможе витримати його тіло? — питає він тим самим грайливим тоном, знов повертаючись до Кольгріма.
Хлопчик полегшено видихає, навіть не помітивши коли взагалі затримав дихання.
— Облиш його, Поль. В мене є до тебе краща пропозиція, — каже відьмак хриплим голосом, знову пригортаючи цього дивного юнака в свої руки. Той виявляється майже на півголови нижче Кольгріма, і виглядає цілком задоволеним такою позицією.
Після ще одного цілунку під різкий свист одноокої відьмачки, Поль наполегливо тягне його кудись у бік фортеці. Кольгрім обертається та прощається з ними помахом руки
— Скьярделе, зроби милість, розташуй це жабеня, га? — кричить він, звертаючись до рудого здорованя. Хлопчик помічає, що борода його заплетена у три довгі коси, а волосся на скроні вибрите й стягнуте у коси. — Передаю його повністю в твої руки.
Юлек та Скьярдел окидають одне одного зацікавленими поглядами, і хлопчик незграбно маше рукой та посміхається у невдалому вітанні. Йому ж треба бути вихованим, врешті решт?