Chapter Text
Вони піднімалися вже тринадцятими сходами, тож Аякс краєм ока почав помічати більш глибокі вдихи Скірк та її маленькі спотикання, яких не було на початку подорожі. Сам хлопчик, хоча й пройшов ту саму відстань, досі почувався досить бадьорим. Насправді, йому здавалося, що, поки вони йшли, минуло лишень двадцять хвилин. Ще з самого початку їхніх спільних з вчителькою блукань вони виявили цю різницю в течії часу.¹ Як пояснила Скірк, "так Безодня проявляє фаворитизм". На жаль, фаворитизм Безодні також виявлявся як кидання на них найрізноманітніших та найхимерніших потвор, деяких з яких навіть його вчителька бачила вперше. Досі Аякс так і не зрозумів ні причин цього, ні чому погіршення його життя вважалося тут знаком любові, але Скірк одразу попереджала його не шукати логіки в діях Безодні, тож з дечим залишалося просто змиритися.
– Дивися під ноги, хлопче, ми майже на місці, – почулося збоку, і хлопець обернувся на голос.
– Каміння відображається над головою, вчителько, я не бачу, на що наступаю, – Аякс розкинув руки в сторони і перестрибнув яскраве ніщо. Скірк чітко бачила чийсь череп, і це, напевно, було найстрашнішим в таких місцях – неможливість покладатися на когось, окрім себе. Дуже щастило, якщо у вас з супутником починав збігатися спосіб сприйняття цього місця, але навіть так, вони ніколи не були повністю ідентичними.
– Тоді дивися вверх, шмаркачу! Це не те, що ти перший день тут і не розумієш, що робити, – пробурмотіла жінка, сильніше закутавшись у темний плащ з невідомої матерії. Ці зоряні плащі були чудовою річчю і тим, що хлопчик з радістю забрав би вниз² і носив кожного дня. Вдома його гардероб складався з шкіряного сіро-коричневого одягу, а тканинні сорочки не бачив ніхто, окрім тебе самого. Добре, Аякс розумів, що не замерзнути в суворому кліматі було головним завданням у Сніжній, проте виглядало все... нудно, м'яко кажучи. І контраст з накидками жителів Безодні, які переливалися всіма можливими кольорами, змушував хлопця заздрити.
– Вчителько, а куди ми йдемо?
– Куди ми йдемо? – похмуро посміхнулася Скірк, – Подалі звідси. Сподіваюся вийти до решток міста, можливо, там ще досі працюють стабілізатори, і тоді можна буде трохи розслабитися. Якщо система ще не вийшла з ладу, то час і простір нарешті не стрибатимуть, як скажені воші.
– Система, яка змінює потік часу? – Аякс глянув на ледь помітний горбик на горизонті, який, як він знав, насправді був одним з величезних культиваторів, втрачених під час катаклізму. Вони з вчителькою інколи відпочивали в таких, якщо проходили поруч, і кількість енергетичних каналів у кожному досі вражала підлітка до глибини душі, – Звучить досить складно.
– І це і є до біса складно, – Скірк повернула направо, роздратовано мотнувши головою, – я тікала з Академії не для того, щоб мати справу з цим, ох, зірки вгорі.
Цей "ох" звучав уже вимучено і втомлено. Аякс ще не досить добре розумів, чи це через спогади про минуле, чи через довгий шлях, проте в будь-якому випадку, краще було зупинитися ненадовго. На жаль для всіх, хто намагався з нею порозумітися, Скірк була людиною з не найкращим характером. Її впертість, дратівливість і спалахи агресії, насправді, спричиняли багато конфліктів, коли вона ще служила в каенрійській армії, а зараз, під час мандрів з Аяксом, вона щоразу намагалася довести комусь, що може витримати що завгодно, і тому більшість їхніх привалів доводилися ініціювати саме хлопчику. Це здавалося Аяксові смішним, тому що його самого жінка вчила слухати свої потреби і відпочивати при можливості, щоб вижити в Безодні.
– Пані Скірк?
– Так?
– А можна ми трохи зупинимося і посидимо?
Жінка трошки сповільнилася, підозріло глянувши на свого супутника.
– Щось підказує мені, що ти не дуже-то й втомився, хлопче. Але якщо ти так хочеш... – і Скірк сіла на сходинку, повернувши голову вбік і дивлячись вдалину. Аякс також сів і почав перебирати ґудзики на своїй куртці. Там, у Сніжній, залишився один непришитий, який відпав через те, як часто хлопчик його крутив. Возитися з ґудзиками стало звичкою після кількох сварок з батьком під час риболовлі, коли виявилось, що риба не дуже гарно ловиться, якщо один з рибалок не може всидіти на місці більше трьох хвилин. "Цікаво, чи батько коли-небудь бачив подібні горизонти? – подумав Аякс, переводячи погляд назад на робота. – Хоча він був шукачем пригод, напевно, в нього було щось набагато більш захопливе, ніж ці сірі краєвиди!"
– Малий! – раптом хлопець відчув, як його струснули за плече. – Гей, малий, не втрачай пильність у цьому місці.
– Вибачте, пані Скірк, я просто згадував сім'ю, – трохи нервово посміхнувся він у відповідь, знизуючи плечима.
– Не треба, хлопче. Вийдеш – значить побачиш їх знову, але для цього треба виживати, а не згадувати.
І, хоча Аякс розумів, що вона в чомусь мала рацію, все ж обурено скочив на ноги, ледь не спіткнувшись униз:
– Вони як нитка Аріадни – єдине, що може повернути мене назад, ти ж теж чула це від неї.
Скірк теж піднялася, продовживши одразу йти вгору, не чекаючи.
– Я чула, і вона, звичайно, не брехатиме, але... – жінка трохи повернула голову і підкликала свого супутника рукою, – Безодня також не допоможе, якщо ти помреш, задумавшись.
– Ну, хіба ж ти зазвичай не скаржишся, що я тут під її егідою? – Аякс розкинув руки, не ступивши і кроку далі. – То може вона тоді сама проведе мене…
– Мовчи. Просто іди за мною, або перевіряй свою теорію, – Скірк крикнула, не обертаючись і не сповільнюючись, – і часу на вибір в тебе небагато.
Аякс стрімко побіг за нею.
***
Деякий час вони йшли у тиші, доки на горизонті не почала виднітися металева арка, явно створена людськими руками, а не Безоднею. З цією відсутністю розмов хлопчик встиг трохи обдумати ситуацію і почав відчувати себе погано перед менторкою:
– Вчителько, пробачте, не знаю...
– Мовчи вже, – знов перебила його жінка, – запам'ятай, дитино: Безодня заважає живим триматися разом. Так, ти справді міг би вийти сюди і без мене, навіть швидше, розумієш? – вона обернулася і подивилась на підлітка. Аякс не дуже розумів причину її посмішки і далекого виразу обличчя, але, певно, це знову були спогади про минуле, та і поки у вчительки був гарний настрій – це було не дуже важливо. – Може здатися, що виживати наодинці буде легше, але не вір їй. Вона намагається звести самітників з розуму, а ти – ох – ти ще надто недосвідчений, щоб протистояти їй.
Арка наближалася, тепер трошки повільніше, ніж раніше, але, побачивши, як легше стало дихатись Скірк, підліток зрозумів, що це робота стабілізаторів, а не вибрики Безодні.
– Але ви вже навчили мене стількому, пані Скірк!
Вчителька хмикнула, поклавши руку хлопцеві на плече:
– І це не дає тобі жодних гарантій, – вона різко підтягнула його до себе, оминаючи деталь випадкової машини, – як я вже казала, ти міг би вийти звідси швидше без мене...
Це змусило Аякса задуматись. Жінка б не стала йому брехати, проте Скірк також не любить беззмістовних дій. Якби тут не було якогось підступу, вона б вже давно відправила його у вільну путь. Чи має він сам здогадатися, яка причина їх теперішньої подорожі? Або, можливо, дочекатися, поки менторка сама не вирішить продовжити тему? Але це також залишає великий шанс, що він взагалі не отримає відповіді на питання.
– Тож, разом ми подорожуємо складніше, ніж могли б поодинці, так, вчителько?
Скірк кивнула, пришвидшуючи крок. Аякс озирнувся назад, очікуючи побачити там творіння, від якого варто було б втекти, але почув клацання механізму в напрямку жінки. Арка почала світитися, відкриваючи напівзламані ворота. Скірк стояла поруч з панеллю керування, якої хлопець до цього поруч не бачив, продовжуючи натискати на кнопки.
– Я цього не очікувала, це навіть трохи вражає, – пробубніла вона, відходячи на крок назад. Ніби щось згадавши, каенрійка незадоволено зітхнула. – Звичайно, щось, в розробці чого брала участь Ґолд, житиме століттями.
Рівномірне жовте світло протікало по всій поверхні воріт, нагадуючи Аяксові про часи ночівлі в культиваторах. Двері припинили свій рух, і шестерні вже перестали обертатися, проте хлопцеві здавалося, що він досі чув відлуння їх роботи. Це виглядало так само чарівно, як і небезпечно. Чи ця краса справді була причиною знищення цілої нації? "Тоді, – промайнула в Аякса думка, – боги явно дуже боялися не перевершити її своїми творіннями, – в думках пронеслися зображення ліюейських адептів з підручника. – І не дарма"³
– Ґолд?
– Не згадуй відьму, малий, пішли, – Скірк ступила крізь ворота, і Аякс одразу поспішив стрибнути за нею, – ласкаво просимо в центр енергетичних досліджень!