Work Text:
У них на Альдераані є одна приказка, щось по типу "павиним пером краси не додаш, а розуму — зменшиш". Tía Селлі любила казати так, розмірковуючи про спроби нової інтелігенції запозичити моду та стиль життя представників Стародавніх Будинків — що, на думку аристократки в тридцятому коліні та поважної матрони, було дурною та приреченою на провал тенденцією.
" — Una pluma de pavo real no añade belleza, pero reduce la inteligencia," — Лея і досі чує у себе в голові її голос. Поважний та стриманий, як в справжньої леді — поки найстарша з сестер її papá заплітала малій принцесі волосся перед найпершим в її житті балом на честь Дня Життя.
Лея намагається не думати про те, що Альдераана більше немає. Що одиниці з представників аристократії та наукового прошарку, що дивом знаходились за межами планети та вижили, зараз зайняті чим завгодно окрім суперечок — ідіотських та безглуздих, що йдуть углиб тисячоліть, про право лише певної групи людей вбиратись у (тепер) нікому не потрібні візерунки й аксесуари.
Думки про це надто болісні та свіжі, тож Лея їх щосили уникає. Натомість вона фокусується на тому, як влучно ця фраза описує саму суть Хана Соло.
Своїм… шармом, цими чесними безвинними очима та широкою посмішкою — він легко завойовує довіру більшості членів Альянсу. Однаково зачаровуює як простих техніків у ангарі, так і відповідального за базу на Явіні-4 генерала Додонну. Навіть Мон Мотму кілька разів бачили разом із ним, усміхненою під час розмови.
Лея не розуміє — чи справді вони не бачать, що за цим фасадом з чарівності ховається кримінал, якого хвилює тільки власні прибуток та безпека — чи все це якийсь невідомий план з того, аби вивести одну спадкоємницю ( тепер неіснуючого, нагадує вона собі знову ) альдераанського престолу з рівноваги.
Так, безперечно цей контрабандист може виявитися корисним для їхньої спільної справи. Ніколи не буде зайвим мати місткий та швидкохідний корабель, не пов'язаний безпосередньо з флотом Альянсу і здатний виконувати короткострокові сольні місії. Але невже не можна було найняти для цієї ролі того, хто справді поділяє їхні цінності і готовий боротися заради повалення Імперії — а не робить усе це заради грошей, про що це Соло не забуває нагадати кожні п'ять хвилин спілкування з ним?!
За всієї своєї дипломатичної освіти та багатого життєвого досвіду — Лея справді не розуміє, що ж керує цією людиною. Йому начхати на боротьбу за загальну свободу, він не дотримується авторитетів і ігнорує чужі накази, не в змозі працювати ні з ким у команді — і навіть у найнапруженіші моменти не в силах втримати при собі свої уїдливі коментарі.
Але при цьому він повернувся за ними. Приєднався до битви при Явині у самий вирішальний момент, коли здавалося б, усе було втрачено. І цей факт ніяк не уміщається в голові принцеси, яка звикла до того, що завжди розуміє цілі та мотиви присутніх.
Напевно, у цьому і полягає вся проблема.
Лея звикла, що вона завжди — незалежно від того, стоїть перед нею черговий член Сенату, простий фермер, чи готовий перекинутися на їхній бік випускник імперської Льотної Академії — може зрозуміти, що у того на думці. Чого вони хочуть досягти, якою є їх мета та приховані мотиви, чи можна їм довіряти. Це чуття ніколи раніше не підводило принцесу, і навіть papá не раз хвалив гостроту її інтуїції — яка одного разу дозволила вчасно виявити підісланого разом із натовпом новобранців імперського шпигуна.
(Не дарма Лея разом із Додоною мають фінальне слово щодо усіх рекрутерів, що бажають доєднатись до Повстання. Там, де старий генерал не побачить нічого окрім досвідченого механіка та бажання допомогти — Органа завжди знайде приховані мотиви чи подвійну відданість)
Хан був… закритим. Не в плані особистості, ні — його поведінка просто фонтанувала емоціями, транслюючи всім навколо широкий спектр від показної зневаги і байдужості, до загалом компанійного та приємного у спілкуванні чоловіка. Принаймні, поки що мова не заходила про досягнення і його численні заслуги.
Але — для неї контрабандист відчувався муром. Як закриті наглухо двері, через які не долинає ані шереху, а про пошук ключа не доводиться навіть і мріяти .
(Майже як та стіна, яку вчили зводити її саму, щоб приховати інформацію та убезпечити себе під час тортур… Але вона сумнівається, що контрабандист міг дозволити собі пройти таке ж тренування, що отримала Лея у дитинстві. Цього ж не може бути, так?)
І Лею до неможливості виводить із себе той факт, що вона не може дізнатися, напевно, що ж рухає цим Соло. Які його життєві пріоритети? Наміри? Чого той прагне ?
Адже якщо замислитися, той не був однозначно поганою людиною. Під усіма його дратівливими усмішками та дурними жартиками, лежав зовсім інший Хан Соло — безрозсудний, відчайдушний, сміливий. На подив чесний і порядний — хоч Лея і бачила, якими захопленими й майже закоханими очима дивився на контрабандиста Люк. Але той зовсім не намагався скористатися недосвідченістю хлопця, навпаки всіляко опікуючи того. І вже за одне це заслуговував кілька балів на свою користь у думках Леї.
І зізнатися чесно, вона трохи заздрила Люкові. Тому, наскільки легко той був прийнятий до якогось незримого кола довіри Хана Сола, опинившись під його захистом та опікою.
Можливо, справа була в тому, що хлопець справді потребував когось досвідченого та скептичного. Хто вчасно заземляв би його, не давав надто загубитись у своїх мріях про джедаїв та Силу. А хто підходив на цю задачу краще, як не людина, яка взагалі заперечувала існування Сили та будь-яків її проявів? Що зовсім не заважало Соло підтримувати Люка у його самостійних навчаннях, ділитись знаннями та життєвим досвідом.
А ще — Люк точно не намагався цим чоловіком командовати, вимагаючи від нього поваги та дотримання наказів. Яких контрабандист просто фізично не виносив.
І принцесі навіть було цікаво, чому вона не відчуває жодних ревнощів до Хана щодо Люка. До того, наскільки легко той заволодів увагою та цікавістю хлопця — якого Леї самій хотілося всіляко опікати та берегти від негараздів. Якого вона хотіла тримати поруч з собою та нікуди не відпускати, аби знати напевено що із ним все гаразд. Якого вона нарешті зустріла, та не хотіла втрачати і його теж, як втратила цілу свою планету ….
І це було дуже глупо та нелогічно, що саме Хан Соло, якому вона досі не довіряла та не могла бути певною у його відданості — не викликал в Леї жодних заперечень, коли знаходився поруч із її Люком. Ніби…
Ніби вона відчуває, що Хан для Люка не становить загрози. Наче через ті непроникні двері іноді долинають відлуння тепла і щирої симпатії, спрямовані на молодого пілота — і чомусь саму її, хоча за поведінкою контрабандиста зрозуміти це майже неможливо.
В іншому ж, Хан був чи не першою людиною за довгі-довгі роки, яка доводила Лею до кипіння. Завжди зважена та далекоглядна, закалена роками в імперському Сенаті, де на неї дивились згори вниз та відмовлялись сприймати серйозно через красу та малий вік — Органа ледь стримувалась від того, аби не перейти на крик в присутності одного-єдиного контрабандиста.
— ¡Idiota! ¡Bastardo! ¡Sinvergüenza!* — злиться вона, гнівно змахуючи руками у тісній одномісній кімнаті в їх базі на Готі, випаленої з льоду як і все навколо них. Люк сидить поруч з нею, вдягнений у теплу форму розвідчика — вона вихопила його після ранкового брифінгу — та терпеливо чекає, поки принцеса випустить пар. — Що він тільки собі дозволяє?! Натякати що я віддаю йому перевагу тільки через його зовнішність, та вимагати щоб я зігріла його в холодні ночі — та ким він себе взагалі уявляє? ¡Ese pavo arrogante!*
Лея прикусує язик, розуміючи що знову перейшла на альдераанську — несвідома помилка, яка давно з нею не траплялась. Вона шкодує, що Касіан зараз не з ними, та вони не можуть влаштувати свою традиційну ніч пісень та гострої південно-альдеоаанської кухні — як тоді одного разу, після міссії на Дантуїні.
Але з нею є Люк, і цього має бути достатньо.
— Ти ж знаєш Хана, — знизує плечима той, зовсім не стурбований її всплеском. — Він може казати що завгодно, але далеко не завжди має це на увазі. Із ним завжди треба дивитись на вчинки, а не слова, — на обличчі хлопця знову та віддалена та трохи замрієна посмішка, як коли той концентрується на використанні Сили.
Лея всміхається заспокоєно, рада що не чує від друга банальних побажань заспокоїтись та не приймати все близько до серця.
Люк прощається із нею та відправляється нарешті на патрулювання, зайнятий та потрібний не менше ніж вона сама, принцесса та політичний важій — їх золотий герой, обличчя Повстання, надія та шанс на успішну перемогу. Вони як ніхто розуміють одне одного.
Коли години зміняються одна за одною, а Люк так і не повертається — Лея відчуває перші нитки занепокоєння, що підкрадаються до неї.
Коли Хан, попри усі плани та сподівання що були покладені на нього, попри важливість його ролі для Альянсу як пілота та вправного лідера заявляє що покидає їх — Лея думає, що мала б відчувати задоволення. Ось він нарешті, Хан Соло, розкрився та показав своє справжнє трусливе обличчя. Вона не пам'ятає що саме кричала на нього, тоді в коридорі біля командного центру, ледь стримуючи в собі альдераанські лайки що готові зірватись з язика. Але це був кінець, як їй тоді здавалось.
Та коли на базі вже готуються закривати ангар на ніч, а до них доходить новина що Люк так досі не повернувся і лишився десь там, посеред крижаної пустелі та нічної бурю — напвено, тільки напевно! — Лея припускає, що вперше могла помилятись щодо мотивів та поведінки інших.
Адже людину, яка без роздумів та сумнівів, без огляду на власну безпеку та можливі ризики — кидається в крижану ніч Гота, щоб врятувати від смерті свого друга — навряд чи можна назвати підступною та не гідною довіри.
Час покаже, чи права принцеса Альдераану у своїх спостереженнях.