Chapter Text
☽☼☾
у айку завжди гарячий носик, і не скажеш, що цей кіт мертвий вже 200 років.
тео залишив кота відпочивати на столі та пішов далі прибирати в своєму магазині. він не думав, коли відкривав цю крамницю, що це буде так втомливо.
легкий скрип дверей та дзвін підвіски відволік його від книги, яку він тримав в руках та збирався погортати, щоб перевірити вміст, бо золоте тиснення у вигляді сузір'я на обкладинці виглядало знайомо, хоча він і не зміг поки пригадати, чому.
тео повернувся до входу обличчям та побачив молодого хлопця, який напружено оглядав крамницю та виглядав так, наче мріє втекти звідси подалі прямо зараз. тео вирішив поки не підходити до нього для консультації, привітно кивнув та повернувся далі до стелажа з езотеричними книгами. драбина під ногами тихо скрипнула.
відвідувач мовчки пішов в інший кінець магазину, тому тео мав час для прибирання на верхніх полицях.
- вибачте? - садлей здригнувся. відвідувач через хвилин п'ять все ж вирішив підійти до нього, а він так відволікся на книги, що ледь не підскочив на цій скрипучій драбині.
- вам допомогти? - він повернувся обличчям до дивака і привітно усміхнувся.
той кивнув. він взагалі виглядав дивно, трохи не в своєму розумі, але не настільки, щоб співбесідник напружився під час спілкування. просто трохи... наче не тут. десь далеко. можливо, його розум зараз десь там, де ніколи не хотів би бути тео.
- я колись бачив у вас стелаж з картами таро, але, здається, після останнього мого відвідування у вас сталася перестановка, - хлопець показав пальцем кудись собі за спину, де дійсно раніше був стелаж з картами. півроку тому.
тео на секунду задумався, чи потрібно злазити з драбини, щоб провести його до потрібного відділу, чи можна просто показати.
- бачите зліва від мене вхід в іншу кімнату? - відвідувач на секунду застиг, тео терпляче чекав відповіді. той кивнув. - відразу біля входу зліва потрібний вам стелаж. якщо не знайдете, гукніть мене, я підійду, - він дочекався згоди від хлопця та знову повернувся до полиць.
книга з золотим тисненням досі лежала в стороні від всіх інших. він ще намагається зрозуміти, чому вона виглядає такою знайомою.
через деякий час, здається, хвилин десять, він знову відчув за спиною присутність та повернувся обличчям до дивного хлопця. той стояв, не дивлячись на консультанта, у нього за спиною та його пустий погляд був направлений кудись у вугол приміщення.
тео теж про всяк випадок подивився туди, але не побачив там нічого цікавого. просто пустий простір між стіною та стелажем.
- вам ще чимось допомогти? - хлопець повільно повернув голову в його бік, не зводячи очей з вугла. тео почекав, поки на нього звернуть увагу. очі у дивака такі, наче він під наркотою чи хворий, зіниці займали майже всю райдужку ока.
відвідувач підняв руку з колодою, яку взяв собі, так, щоб тео бачив її назву.
- підручник-інструкція до неї?
тео спустився на драбині на декілька сходинок нижче.
- біля стелажа з картами є стелаж з підручниками по ним. якщо не знайдете, погукайте мене, - повторив він вже сказане і дивився, як хлопець знову мовчки пішов в іншу кімнату.
десь на фоні продавець за касою клацнув комп'ютерною мишкою.
через декілька хвилин у тео між лопатками засвербіло. відчуття, наче маленькі голки втикають в шкіру та залишають там. в голові запаморочило. він міцно схопився руками за драбину. лоскотання між лопатками перетворилося на неприємний зуд, який з кожною секундою ставав все сильнішим, перетворюючись в біль. він зажмурився. в мить у нього перед очима блимнуло яскраве світло і місце посередині спини ближче до шиї почало палати.
тео заскрипів зубами від болю та притулився гарячим лобом до металевої драбини. руки судомно стискали метал.
біль припинився так швидко, що садлею здалося, наче його душа вилетіла з тіла. його довгий видих звучав тримтливо та налякано.
тео знав, що тільки що сталося. останній раз таке ж відбувалося з ним багато років тому, в день, який він намагався не згадувати ніколи.
раптово він відчув погляд на своїй спині. боковим зором побачив того самого дивного хлопця, який тепер стояв у нього за спиною в трьох метрах від стелажа, біля якого зараз був тео.
тео повернув голову, щоб подивитися на нього. той дійсно дивився на нього, не зводячи очей.
консультант відпустив драбину, за яку досі міцно тримався, та повільно спустився на підлогу. ноги трохи підкошувались, але стояли міцно. він глибоко вдихнув та з закритими очима підняв голову вверх, заспокоюючи своє дихання.
знову повернувши голову до відвідувача, він побачив, що той досі дивився на його спину і, здається, саме на те місце, яке горіло, мов клеймо: чітко посередині, трохи нижче шиї, прямо між лопатками.
друга крапка з дев'яти на його тату неіснуючого сузір'я, яке він набив, приїхавши в це місто.
- ви... - його голос звучав трохи хрипло, тому він прокашлявся, - знайшли все, що вам потрібно?
прийшлося повернутися обличчям до відвідувача, який досі не зводив очей з тео, тому його погляд тепер зупинився на грудях садлея.
- ні, - все ж відповів хлопець. в руках у нього була колода та підручник по ній. мозок тео трохи гальмував, тому він не подумавши фамільярно кинув:
- хіба ти не за цим прийшов? - він кивнув на речі в руках хлопця. той не відреагував на таке звернення, тільки підійшов ближче.
- я хочу ще дещо.
- що саме?
хлопець підняв очі кудись вище голови тео та махнув головою на щось, що було саме там.
- я хочу цю книгу.
тео поглянув туди, куди дивився дивний хлопець, і побачив відкладену книгу з золотим тисненням у вигляді сузір'я на обкладинці.
☽☼☾
садлей провів рукою по своєму пухнастому каштановому волоссю та зітхнув. вже декілька хвилин він не міг зібратися з думками, як відповісти потенційному покупцю чи, можливо, відмовити. він подивився на хлопця навпроти, який знову відволікся на щось та виглядав так, наче слухає когось третього в цій кімнаті, злегка схиливши голову з увагою слухаючи...щось.
- анект! - тео взяв книжку з полиці та пішов до підсобки в пошуках касира, якого бачив останній раз десь в цьому боці магазину.
- я тут, - почувся голос з відділу історії.
тео оглянувся та побачив, що відвідувач не пішов за ним та стоїть на місці. добре.
садлей пішов до свого касира та показав книгу:
- що це взагалі за книга? у неї є ще копії? - поки анект хмурився в роздумах, тео відкрив книгу та перегорнув декілька сторінок. через секунду від нього почувся тихий розгублений сміх.
- я... я навіть не уявляю, яка це може бути мова, - він повернув книгу відкритими сторінками в бік касира, щоб той побачив, з чого сміється хлопець: на сторінці був дивний малюнок вигаданої тварини та текст невідомою обом мовою.
зморшка між бровами анекта стала ще глибшою, хлопець взяв книгу в руки та перегорнув сторінки. повернув задньою обкладинкою до себе.
- де ти її взяв?
- що там?
хлопець промовчав, але повернув до тео книгу стороною, на яку дивився сам. там не було ніякого штрих-коду.
- це не товар нашого магазину.
- значить, я можу її забрати? - вони почули чужий голос за спинами. відвідувач все ж підійшов до них. здається, дослухав щось, що б він там не слухав так зацікавлено. чи не зацікавлено. тео не дуже розумів його емоції.
анект знову нахмурився та запитливо подивився на тео. тео пожав плечима. анект закотив очі та звернувся до покупця:
- то ви знаєте, що це за книга?
у відповідь йому мовчки кивнули. касир ще трохи почекав, чи будуть якісь коментарі, але нічого не почув. він знову розгублено подивився на власника магазину.
- ти, здається, зацікавився нею?
у тео боліла голова, руки, все тіло досі тремтіло від слабкості. йому вже не хотілося думати про якусь книгу, не хотілося говорити з цим дивним хлопцем і відволікати свого працівника. йому хотілося піти в підсобку з айку та сісти в крісло. заснути. але не розбиратися, звідки взялася ця книга. може, хтось з покупців забув тут свою. неважливо.
він взяв у анекта книжку та знову прогортав.
- ви розумієте цю мову? - він повернув відкриті сторінки до хлопця, який швидко глянув на них і знову перевів погляд на тео. і кивнув. якого чорта. тео покластися міг, що цієї мови не існує.
всі троє знову ніяково замовчали. анект кашлянув, похлопав тео по плечу та пішов далі розкладати книги на стелажах. сьогодні завезли новий товар. тео було б непогано допомогти йому, він тут сьогодні саме для цього.
хлопець навпроти оглянувся собі за спину, наче когось почув. там нікого не було. він не вимагав забрати цю книгу і спокійно чекав на відповідь, хоча тео здалося, що вона йому справді потрібна.
тео знову подивився на обкладинку. біла, золоте тиснення у вигляді перекошеного сузір'я. щось вона йому нагадувала, але зараз він не був готовий про це думати, тому дістав з кишені телефон, зробив фото обкладинки та протягнув книжку хлопцю навпроти.
той загальмовано дивився на неї, але все ж таки протягув руку.
на якусь мить їхні пальці торкнулися один одного. тео відчув легкий удар струмом, наче торкнувся оголеного проводу. і, здається, хлопець навпроти теж щось відчув, бо відразу після цього трохи налякано різко перевів погляд десь вліво, дивлячись на щось, що, судячи по очам, знаходиться прямо перед його обличчям.
йшов з крамниці хлопець виглядаючи ще більше не в собі, ніж коли прийшов.
☽☼☾
в хороші дні еліан ходив в продуктові, міг зайти в кафе та купити собі улюбленої кави - флет вайт з персиковим сиропом, без цукру. бувало, прибирав в своїй квартирі, викидав сміття, яке назбиралося за декілька місяців поганих днів. приймав душ, прав одяг, змінював постільну білизну та провітрював приміщення. якщо в такі дні до нього заходила його подруга огла, весело розмахуючи своїм білявим волоссям, яке мов світилося сонячним світлом, вони могли сходити за снеками та влаштувати вечір кіно і заснути разом на дивані у вітальні, прокинувшись зранку або на підлозі, або з заплутаними руками та ногами в простирадлах.
в хороші дні він не відчував себе порожньою оболочкою.
сьогодні був поганий день.
елі прокинувся з невгамовним відчуттям пустоти десь глибоко всередині, втомлений та побитий життям.
біла примара в сусідній кімнаті голосно вила. еліан дивився на її майже повністю прозоре тіло, коли вона переходила з кімнати в кімнату, і думав, що, можливо, їй залишилося ще зовсім трохи. і вона зникне. він сподівався, бо може терпіти лише одну з них, яка майже завжди мовчить і може дати пораду в разі чого.
сьогодні був поганий день, тому у нього знову було це неприємне відчуття, наче всю його сутність тягне кудись далеко за межі його квартири. зазвичай він не слухав це невгамовне чудовисько всередині, але сьогодні воно було сильніше, ніж зазвичай.
останнім разом, коли воно було таким сильним, він втретє змінив місце проживання.
сьогодні це відчуття вело його кудись ближче до центру міста. спочатку він зайшов в найближче кафе та посидів там деякий час, але коли нічого не змінилося, вийшов і пішов далі. і так три рази, доки він не зайшов в крамницю, в яку якийсь час тому назад його приводила огла, показуючи стелаж з картами таро та книгами по ним.
з моменту пробудження він відчував безперервний свербіж під шкірою, дивне бажання бути вільним, і тільки дійшовши до цієї будівлі, він нарешті зміг дихати спокійно.
на вході він зрозумів, що залишатися в цій крамниці буде важко: тут було якнайменше двоє неупокоєнних духів, які стояли в різних частинах магазину. добре, що мовчали.
еліан зітхнув. швидко привітався з консультантом кивком голови та уважно оглянув кота на столі, - дякую консультанту, що не пішов за ним, - і направився до відділу, де останнім разом бачив тут таро, які вирішив придбати для подруги, якщо він вже тут.
де їх не було.
він декілька хвилин дивився на стелаж з фентезі книгами, розуміючи, що прийдеться говорити з консультантом. бажання спілкуватися з будь-ким у нього не було, але відчуття всередині не вгамовувалось.
хлопець важко зітхнув та пішов. слухаючи консультанта, обличчя якого здавалося настільки красивим, що виглядало штучним, він автоматично намагався налаштуватися на примар в приміщенні. обидва мовчали, але іноді він чув якийсь шепіт.
його увагу привернула біла книжка на полиці, де прибирав консультант. еліану здалося, що вона йому потрібна. можливо, це було причиною, чому сьогодні відчуття привело його сюди.
він знайшов цікаву колоду, яку не бачив у подруги, але ніяк не міг зрозуміти, де лежать підручники до неї. йому знову прийшлося йти до консультанта, о боже.
хлопець не встиг задати питання консультанту, як почув, що примара у вуглі кімнати почала завивати.
за його досвідом, вона зникне або сьогодні, або прямо зараз, тому він деякий час спостерігав за нею, щоб дізнатися, чи не розтане вона зараз у нього на очах, але його відволік консультант, який підказав, де шукати підручники. елі на секунду поглянув в його різні очі та побачив там всесвіт.
на фоні продавець в повній тиші клацнув комп'ютерною мишкою.
поки еліан шукав інструкцію по потрібній колоді, він намагався придумати, як попросити ту книгу, яка лежала на полиці біля консультанта. вона була в стороні від інших, здається, для чогось відкладена, і він не знав, чи може її купити, але знав, що йому вона потрібна.
коли він так само задумливо пішов у кімнату, де був той консультант, те, що він там побачив, зупинило його.
хлопець на драбині, здавалося, ледь не корчився від болю, тримаючись руками за металеву основу.
але еліан не міг відірвати очей від іншого: у того на спині, між лопатками ближче до шиї, під бежевою футболкою засвітився яскравий жовтий вогник, який нагадував по формі зірку. через секунду над ним мигнув другий, і вони зникли.
коли хлопець оклемався і зліз драбини, відразу задав еліану якесь питання, тому йому прийшлося напружити мозок, щоб зрозуміти, що від нього хочуть.
- я хочу цю книгу.
консультант не виглядав радісним. взагалі еліану здавалося, що після перенесеного хлопець мріє зараз про порожню тиху кімнату та стільчик. і сон. виглядало боляче.
поки два консультанти в іншій кімнаті обговорювали книгу, він знову відволікся на примару у вуглі. та майже не ворушилася та знову мовчала. здавалося, наче вона вже на межі.
він все ж підійшов ближче до двох хлопців та втрутився в їхній діалог. так, йому дійсно потрібна ця книжка, тепер він знав, що саме за нею він прийшов сюди сьогодні. звичайно, він не знав, про що вона, але цим двом про це знати не обов'язково.
хлопець не дуже слухав те, про що вони говорять, але коли йому показали відкриті сторінки, побачив знайомі слова та кивнув. знову ж таки, він не знає, чому розуміє цю мову, але це не так важливо. можливо, це знову одна з його реєнкарнацій, які досі нагадують про себе в його голові по ночам. еліан може подумати про це пізніше, якщо знову не зляже в депресивному епізоді на два місяці.
за спиною знову завила примара. судячи по звуках, прямо зараз вона розчиняється в просторі. шкода, він хотів би подивитися на це.
йому нарешті передали книжку, і він хотів спокійно її забрати та піти додому. можливо, йому вистачить сил на обід?
але коли він доторкнувся до пальців консультанта, пальці наче вдарило струмом, і зліва від нього різко з'явилося щось жовте.
примара дівчини в жовтій сукні, абсолютно не прозора, з білими очима, стояла в декількох сантиметрах від нього, майже торкаючись носом його.
і дивилась своїми білими очима прямо йому в очі.
☽☼☾