Work Text:
— Стій-но.
Нова стиснув кулаки і нарочито зітхнув. Дзю-У вже навіть крізь потилицю побачив стандартно незадоволено випячену верхню губу та нахмурені брови. Підліток фиркнув, достатньо голосно, щоб точно почули, і повернувся з незадоволеним обличчям назад. Ох, Дзю-У вгадав. Знову.
За межами чуму гуділо. Було чутно, як шмати снігу, кинуті вітром, б'ються о примітивний бар'єр. Вічний Шторм знову захопив у свої володіння більшість континенту. Пурга ревіла. Варто вийти назовні — довкола лише біло-сіра пелена та майже невидимі крізь опади іскри роботи численних "куполів" інших шатрів. Вугілля з вогнища в центрі вже навіть не потріскувало, останнє тепло покидало його з жахливою швидкістю, маленька куля енергії поодиноко висіла над ним, освітлюючи ковдри, їхній власний мінімум речей та частину товарів й знарядь каравану, полишену тут наче на якомусь складі.
Нова цикнув і лизнув свої долоні. Знову забув, що стискати кулаки з кігтями погана ідея. Дзю-У із поднятими бровами спостерігав за дійством, а молодший нелюд зрозумів, наскільки по-дурному він виглядає. Блакитний язик комічно повільно повернувся до рота, затримавшись на секунду на іклах, Нова витер долоні о шорти, все ще некліпаючи дивлячись на свого супутника. Скрипучий голос розрізав незручну тишу:
— Шо?
Дзю-У втомлено зітхнув з незмінною усмішкою на обличчі. Він встав з нагрітого місця поряд зі згаснувшим вогнищем, тримаючи у руці надпиту чашку чаю з місцевих трав й спецій і, підтягуючи вільною рукою назад на плечі впавшу велитенську хутряну накидку чи то з кудласів, чи то з хмаровівць — Нова не розбирався. Старшому явно було не дуже комфортно знаходитися у жахаючих морозах Пустелі, на відміну від самого Нови, який вперше за все життя, мабуть, не почувався замкнутим у пічці і міг дозволити собі відпочити від жахливої вічної спеки довкола. Підліток був вдягнутий лише у шорти та щось на кшталт жовтого жу з чорною каймою і такою самою чорною крайкою. Дзю-У стояв у шапці, в двох накидках, своїй та Нови, кількох шарах зимового одягу й валянках. Виглядало зі сторони кумедно.
— Новочко, куди ти зібрався йти в таку погоду?
— Ця погода така тут завжди, — Нова незадоволено підняв брову. — Ти сам мені так сказав.
— Так, але це не зовсім те, про що я тебе питав.
— Ой блядь, піти дізнатися коли вони піднімуть дупи і ми підемо далі я хотів, — Дзю-У старався не думати, який в дитя неприємний голос. — Особисто я не планую залишатися в цій бомжатні на рік, мені треба до Столиці зараз, а не колись там.
Нова сценічно впер руки в боки. Хвіст роздратовано гойдався за його спиною, а вуха були опущені і сіпалися кожні пару секунд. Сережки в них через це тихо бряцкали. Старший нелюд заспокоював себе внутрішньо, нагадуючи, що з дітьми завжди складно, а з підлітками тим паче. Досвід таки був.
Гучний удар.
Нова підстрибнув вгору панічно озираючись довкола з відкритими до рівня блюдця очами й звуженими зіницями. Варто було йому зрозуміти, що то просто був сніг, як юнак знову встав у "дуже грізну і злу" позу, похмуро дивлячись на Дзю-У. Кожні пару секунд він озирався в напрямку, звідки до цього було чутно удар.
Дзю-У подумки порахував до 10 і вдихнув.
— Я піду спитаю, коли за їхніми розрахунками має знесилитися хуртовина.
— Але!..
— Я, — він наголосив,— піду і спитаю, коли має знесилитися хуртовина. А ти поки... — голос знову змінився з холодного на веселий. Дзю-У задумливо подивився на чашку в своїй руці, а потім на Нову. Знадобилася секунда щоб він втиснув посуд в долоні остовпілого від такої наглості підлітка. — Потримаєш мій чай? Чайник скип'ятити в тебе сил не вистачає, але, сподіваюся, погріти чашку ти зможеш, поки я відійду. Хочу побачити свій чай гарячим, коли повернуся.
Вуха Нови спалахнули б рум'янцем на словах про чайник, якби не були прикриті волоссям й хутром. Він тупо дивився на чашку в своїх руках, переводячи погляд на Дзю-У, а потім назад на чашку.
Дзю-У накинув верх однієї з накидок на голову, утворюючи капюшон, і замотався в одяг щільніше. Він звичним рухом підхопив тростину, що стояла притулена до стінки недалеко від їхніх, ну, позичених в каравану, ковдр. Нова навіть питати не хотів нащо тростина на території, де лише свіжого снігу по коліно як мінімум.
Нова кліпнув. Вираз обличчя підлітка знову змінився на ті кляті піджаті губи та спохмурений погляд з під нарешті ненафарбованих вій. Нова хотів кинути чашку о підлогу, коли чужа рука похлопала його по голові між рогів. Цей пес знову нечутно наблизився ззаду, знаючи, як він це ненавидить.
— Тільки не пролий і не забудь зігріти майже до кипіння, будь ласка. Не зробиш — лапу відірву.
Дзю-У посміхнувся йому ширше.
— Жарт, звичайно ж! Але справді, краще грій чай, ніж броди хтозна-де, де знайти тебе у таку метіль буде неможливо, якщо щось станеться.
І він послизнув крізь щілину входу в чум, зникаючи у снігопаді.
Нова залишився стояти посеред шатра з чашкою в руках. Рум'янець вперто повз, поширюючись з вух на щоки. Дзю-У поводився з ним наче з п'ятирічкою. Знову. Він подивився на посуд у долонях і повільно почав розігрівати їх, згадуючи, як робив полум'я, але не вивільняючи енергію назовні у згусток. Нова все ще був жахливим невдахою у магії, але він намагався. Ні, правда, він самостійний нелюд і не прислуговує якомусь лівому хую, що з'явився нізвідки пару місяців тому і причепився до нього як банний лист! Але, розумієте, Дзю-У дає йому гроші, речі і домовляється з усіма, у тому числі й з караваном, який супроводжує їх зараз... Отже, Нова грів чашку. Руки вперто не хотіли підвищувати температуру поступово і трохи тремтіли від старання й надмірної концентрації.
Нова впав дупою на підлогу, встелену шкурами, де стояв, і витягнув лапи, розтягуючи м'язи довжелезних пальців. Як би він не хотів зараз щось зламати чи хочаб просто вдарити одну з жердин, він просто сидів з похмурим обличчям і грів чашку, уявляючи все, що він хотів би висказати Дзю-У.
°°°
Дзю-У затримався трохи найдовше, ніж планував. Спочатку: "Ля, пан-тростина, ви шо тут робите? Ви б не виходили, вас хірсрей ж знесе до гір Межі". І в житті ж не можна визнавати, що тебе і справді ледве не унесло хвилин 5 тому. Потім: "То може настояночки, поки твоє дитятко не з нами?", що, як виявилося , було підступною пасткою, а там вже недалеко було до "Ну... Хірсрей у мар, маленький ярс'к, хірсрей у децмар" та "Іхіх... Ну, ярс'к, Нура'а корц, ми повинні веселитися поки віссар не, тойво , як то по-вашому... ай ладно, кле!"
Іншу частину краще опустити, але, якщо дуже скоротити, то Дзю-У жахливо пощастило вибратися з шатра при тямі, а ще й відносно тверезим від варварів, нехай й через... ладно, він не впевнений, скільки часу він провів серед караванщиків. Чіткої відповіді щодо бурану нелюд так і не отримав, єдине, що він зрозумів, так це те що доведеться сподіватися на появу "віссар кле'мір" або милість Нура'а, що, звичайно ж, було марно.
Вітер начебто став слабшим, але Дзю-У все одно повільно переміщувався від захисного поля одного шатра до захисного поля іншого, зупиняючись, щоб постояти без вою хуртовини, що вимушено розривала свій поток навколо його власного бар'єру. Сніг у цих краях був на диво сильно просочений енергією, через що часто мінімально, але пошкоджував щити. Якби не ця просоченість, то поля б не реагували іскрами на кожен доторк сніжинок. Якщо не знати небезпеку, то ці спалахи виглядають наче велитенська кількість маленьких зірочок у курищі, але якими б гарними вони не були, — вони заважали дивитися, куда ти йдеш. Отже, Дзю-У видихнув клуб пару з роту і примружився. Так, він йшов у правильному напрямку лагерю, наступний шатер мав бути його. Тільки от від цього розуміння стало гірше, бо попереду не було шатра.
В метрах 20 від нелюда стояли... залишки? чуму. І він, здається... О, Четвертий, поможи... Бачив дим? Не здається. Оу.
Одна з вцілілих перекладин з тріском зламалася навпіл і впала, потягнувши за собою ще одну. Бар'єр... Звідки в ньому дірки?! Відблискував через сніг над все ще стирчащою з землі частиною тонких бревен, зяючи відсутніми шматками. Дим повільно підіймався маленькими сірими зміями з різних частин руїн, оминаючи залишки щиту і уходячи в височинь.
Дзю-У дістався центру, переступаючи щепки та пошкоджені шкури. Нова виглядав так, наче його переїхала повозка. Мінімум тричі. Запряжена волами. Він сидів там, де Дзю-У його залишив, з волосся стирчало незрозуміле щось, частина була у попелі і трохи підпалена, на обличчі, крім стандартно злого погляду, було кілька порізів і ссадин, на руках явно формуватимуться синці, на розбитій губі застигла пара крапель крові, а одяг був перемазаний сумішшю бруду, крові та ще чогось, що старший нелюд не міг ідентифікувати без подробиць та й не дуже хотів. Можливо, сніг, який нападав з дірок у полі. В побитих руках Нова тримав абсолютно цілу і чисту кружку, з якої йшла пара й приємний запах трав. Нова відштовхнувся однією рукою і встав, трохи хитаючись. Він зробив крок уперед щоб простягнути сосуд Дзю-У.
Звук удару від падіння і звук биття кераміки, що послідував одразу за ним.
— ТА БЛЯ-Я-Я-Я-..
Він лежав обличчям у тріски й шкури, що були перетворені на сміття. Дзю-У бачив, як повільно в бік починає повзти кров з розбитого носу. Нова, навіть повноцінно не встаючи, перекотився за вогнище під відносно вцілілу частину бар'єру і загорнувся у свою ковдру, повертаючись до супутника спиною. Дзю-У дивився на те, як тече розлита йому під ноги гаряча рідина і як блищать уламки чашки на підлозі, вкритій новоявленим мотлохом.
Він не хоче дізнатися, що тут сталося, поки його не було. Він надто старий для таких потрясінь.