Chapter Text
Пером своїм замість меча
Ти будуєш світ, а не руйнуєш вже створений до тебе.
Пензлем своїм замість ножа
Довершуєш його гострим помахом тендітної руки.
Як шкода, що лише на полотні
Ти вимальовуєш ці ніжні лінії,
Які розквітають пелюстками лілій,
Доки справжній світ горить від твого погляду.
꧁༺ ••• ༻꧂
Кімнатою лунає невдоволений стогін, який переходить у настільки ж виразне дратівливе гарчання. Пані Гадсон, яка тримала тацю з чаєм та канапками у руках, завмерла у одвірку, прикипівши поглядом до вистави, що постала перед її очима.
Джон Г. Ватсон, талановитий лікар-хірург і колишній вояка, зараз стояв на колінах стискаючи долоні одна до одної у благальному жесті.
– Шерлоку, це лише одна маленька зустріч, знаєш, як довго ми домовлялися з ним про неї?
Шерлок Голмс, великий детектив Британської Імперії, перед яким і схилився Джон, стояв біля вікна, невдоволено схрестивши руки на грудях. Поміж губ тліла сигарета, яку він не курив, а радше нервово жував, при цьому насупивши брови в демонстративному обуренні.
– Перенеси знову, чому я повинен йти замість тебе?
– Тому що це книга про тебе! Ми переносили зустріч безліч разів, а друк примірників вже от-от повинен бути затвердженим. – Джон нарешті опустив руки, проте досі не піднімався з колін. – Заради усього святого що в тобі є, Шерлоку. У мене практика, я не можу покинути пацієнтів, а ти вільний, адже справ останнім часом не було. Це чудовий художник і неймовірне везіння, що він погодився проілюструвати книгу.
Сигарета врешті була перекушена навпіл і полетіла у попільничку. Спльовуючи тютюн, що встиг потрапити на язика, Шерлок механічно занурив пальці у пасма чуба і почав намотувати кола перед своїм другом.
– Ти навіть в очі його ніколи не бачив, звідки така прихильність?
– Один юнак мені розповів про цього художника. Він допомагав по господарству у будинку мого пацієнта і почув нашу розмову про мої доволі популярні записи твоїх подвигів. – Джон прикусив язика, коли обличчя Шерлока скисло ще більше на слові "подвиги". – Якщо коротко, то я промовився, що шукаю ілюстратора і хлопець дав поштову адресу цього добродія, а полистувавшись з ним близько трьох тижнів, я був глибоко зворушений тим, якою людиною він є! А його роботи, які були надіслані разом з одним з листів як приклади? Шерлоку, та це точно те, що я шукав!
Погляд обох перебіг до столика, на якому були розкладені листи з малюнками. Чорнило, фарби, вуголь – роботи демонстрували, що їхній автор вміє користуватися усім художнім приладдям і навіть більше; можливо, якийсь критик б навіть сказав, що до цих робіт "доклалася рука майстра". Проте Шерлок в мистецтві знався небагато. По-перше, це було непотрібним для його детективного життя, а розум і надалі лишається невеличкою кімнаткою, у яку не поміститься усе на світі. По-друге, єдиним мистецтвом, яке його дійсно цікавить, є мистецтво робити висновки: будувати логічні ланцюги подій і дізнаватися про майбутнє чи минуле якоїсь певної історії. Так, він не цікавився художниками та їхніми творами, проте щось у малюнках, які лежали на столі його зачепило. Білі лілії, які віночком мандрували вздовж річки з допомогою течії, оминаючи латаття. Чи можливо начерк вуглем, на якому ледь не в силуетному стилі танцювала пара. Йому здалося, чи жінка тримає ножа за спиною у свого партнера? Кожен новий малюнок все більше і більше затягував Шерлока у роздуми, доки він не почув, як поряд Джон нарешті підіймається на ноги.
– Шерлоку, у мене немає часу, вже треба йти до пацієнта. Ти ж підеш на зустріч, правда? Адреса на столі поміж малюнків. Будь ласка, відвідай його і домовся про ілюстрації, а найголовніше не зіпсуй нічого. – Навіть не чекаючи на відповідь він хапає своє пальто, капелюха і оминаючи пані Гадсон прямує сходами донизу, де на нього вже чекав екіпаж.
Коли двері зачинилися, а за ними долинув стукіт копит та коліс, пані Гадсон нарешті увійшла до вітальні. Шерлок дістав нову сигарету, продовжуючи супитися та пропалюючи стіл поглядом. Таця опиняється на вільному від малюнків місці і детектив підіймає очі на свою орендодавицю.
– Поснідай перед поїздкою.
– Чому ти вирішила, що я поїду? – Він випускає дим та сідає на диван, тягнучись до чашки чаю.
– Тому що Джон попросив, а ти не настільки паскудник, щоб не допомогти другу. А якщо настільки, то я власноруч тебе за шкірку викину з цього будинку. – Її голос був достатньо веселим, проте не приховував грізних ноток. – Врешті, ці примірники допоможуть вам обом сплатити оренду.
Почувши це, Шерлок приречено відпив чаю та взявся за сніданок. Що ж, Джон був правий, справ у нього зараз дійсно не було, та й Лорд Злочинів знову затих, тож чому б не розвіятися і виконати послугу, врешті Джон так багато для нього зробив.
Завершивши з їжею та не плануючи наряджатися, Шерлок лише накинув на себе піджак та злетів сходами, прокручуючи у руках візитку з адресою.
«Сідні Педжет» – було виведено на доволі якісному та дорогому папері над адресою. Шерлок ніколи раніше не чув цього імені, від чого він не знав, що ховатиметься за цією людиною. Простий художник, який не зміг отримати популярність? Але папір, з якого була виготовлена візитівка, точно говорив, що ця людина не з нижчого і навіть не з середнього класів. Ні, цей Сідні точно є аристократом, та хіба існує якийсь аристократ-художник, якого не підтримало б вище суспільство? Щось тут не так. Чому зараз у Шерлока відчуття, що його огортають невидимі тенета?
На вулиці вже було повно люду. Кожен був заклопотаний власними справами та своїм життям, від чого не помічав, що коїться навколо. Ох, ці дурні сліпці, які і очевидного не бачать прям під своїм носом, через що біжать до Шерлока з найпростішими і нецікавими питаннями. Це дратувало. Кожен член соціуму, який в висновку був лише нецікавою історією. Навіть до найпростішої загадки їм було далеко.
Пробігаючись поглядом по прохожих, Шерлок докурює чергову сигарету і ловить екіпаж, щоб нарешті поїхати до загадкового художника. Поїздка видається нудною і детектив шкодує, що не взяв з собою хоч якоїсь газети, звичне похитування колісниці заколисує, а запитання, які продовжували розвивати в голові звичний ланцюг думок обриваються на найцікавішому, коли візник сповістив про прибуття до вказаного замовником місця. Кинувши в знак вдячності кілька монет, Шерлок нарешті виходить з екіпажу та оглядається.
Приміський будиночок був доволі гарним. Невеликий, проте мав гарний садок та квітник, що додавало йому якоїсь певної чарівності. Більше здавалося, що ця оселя підходить для літньої пані з котами, якій набридли міські правила і гамір. Зовсім не схоже на домівку художника-аристократа, яким вважав невідомого чоловіка Шерлок.
Доріжка до ґанку вимощена камінням, з правого боку, де розташувався балкон на другому поверсі, стіною повз декоративний плющ впереміш з лозою винограду. На вулиці не було нікого, що ще більше нагадувало тиху місцину для відпочинку. Скоріше за все, цей будинок орендують під майстерню аніж живуть тут на постійній основі, хоча все і виглядало неймовірно доглянутим, не дивлячись на відсутність службового персоналу.
Крокуючи стежкою, детектив більше не бажає годувати себе припущеннями і швидким кроком підіймається по сходах на ґанок, жваво стукаючи у двері. Шерлок нетерпляче переступає з ноги на ногу та коли його слух ловить далекі кроки за дверима, завмирає в очікуванні пропалюючи двері.
Що ж, всі докази, які він побачив, доводили йому, що Сідні Педжет – цікава, загадкова особистість, яка є набагато таємничішою ніж коли-небудь міг собі уявити Джон.
Тихий скрип дверей і от силует художника повільно освітлюється сонячним промінням, яке граючи з його рисами обличчя змушувало Шерлока спантеличено широко розплющити очі, хоча він і очікував чогось такого. Особливо від цієї людини.
– Доброго дня, пане Голмсе. Радий Вас бачити.
Пшеничні пасма, які золотом переливалися під ранковим сонцем окреслювали приємні, м'які риси лиця, доки губи розквітли у привітній посмішці. Очі-рубіни були примружені, адже чоловік не приховував того, як його веселить вираз обличчя Шерлока. Детектив повинен подякувати Джону опісля за те, що друг відправив його до цього милого будиночка.
– Пане Педжет. – Відкашлюючись після маленького остовпіння, Шерлок розпливається в такій ж посмішці. Хіба що більш хижій. – Скільки ще у тебе особистостей, Ліаме?
Чоловік у одвірку відступає вбік, запрошуючи гостя досередини. Приймальня видалася невеликою, затишною, світлою кімнаткою.
– Достатньо, щоб продовжити дивувати видатного детектива. – Тихий сміх злітає з його вуст, коли чоловік проводить Шерлока до вітальні. – Проте чому Ви вирішили, що я пан Педжет? Хіба не можу я бути таким ж гостем, як і Ви?
Вітальня виявилася значно більшою за передпокій, проте з тією ж затишною світлою атмосферою, яка властива передмістю. Зелені у кімнаті було достатньо, як і картин та інших частин інтер'єру окрім меблів, щоб навіть в такого скутого на любов до оформлення житлової площі Шерлока, це пробудило певний затишок. Чи це через таку приємну компанію?
– Все просто, – З звичною манерою Шерлок падає на диван, – за правилами етикету гість не може відчинити двері іншому, як і запросити його до будинку, а така зануда, як ти точно б не вчинила наперекір.
– Як завжди притягнуто за вуха, проте якась частка правди у цьому є. – Вільям з тією ж милою посмішкою сідає у крісло навпроти.
– Сподіваюся ти поясниш мені, що тут відбувається. – Обводячи поглядом кімнату, врешті очі зупиняються на співрозмовникові.
– Ох, про це... – Вільям нахиляє голову набік та посміхається трохи ширше, примружуючи очі. – Як щодо чашки чаю, щоб розмова була більш приємною?