Work Text:
«Кейтлін.»
Кейтлін штрикає їжу на своїй тарілці, роздумуючи про дівчину, яку вона бачила цього вечора на мості.
«Кейтлін.»
Її волосся – це те, що зачепило Кейтлін: яскраво рожеве й поголене з однієї сторони. Дуже відрізняється від того, що вона зазвичай бачить.
«Кейтлін.»
Кейтлін підіймає голову. Прямо навпроти за столу, на неї супиться її мати. Тонкий, не дуже помітний вираз обличчя, що вона використовує, коли вони розважають гостей. Вираз, що не спричиняє зморшок, але проблеми для Кейтлін потім.
«Леді Пенроуз поставила тобі запитання, Кейтлін.»
«А», -вилітає у Кейлтін й вона переводить погляд на жінку поруч з її матір’ю. Золоті кучері нагромаджені в неї на маківці, а я її шия сяє від екстравагантної кількості сапфірів. «Перепрошую, Леді Пенроуз. Яким було ваше запитання?»
Леді Пенроуз витончено відпила вина. «Як тобі Пілтоверська Старша Академія, Кейтлін? Я гадаю ти знаєш мою племінницю, Елізабет.»
Кейтлін знає Елізабет. Вони не спілкуються. «Так. Ми ходимо на Політику разом.»
«Твоя мати каже, що ти охоче прокладеш собі шлях в цьому напрямі, — Леді Пенроуз продовжує: — Чи будеш ти нашою наступною Радницею Кірамман?»
Не зважаючи на відсутність таких планів, Кейтлін усміхається. Її мати киває, погоджуючись, й заводить тему про останній трофей зі стрільбища Кейтлін.
Кейтлін опускає погляд на свою тарілку, бажаючи, щоб ця вечеря скінчилась. На неї чекає детективний роман у її кімнаті на горі, й вона не може дочекатися, аби дізнатися чи розгадала вона вбивство. Також є незнайомка, з рожевим волоссям, про яку вона радо подумала б ще.
Якийсь лікоть врізається в її власний, тож Кейтлін зиркає на Джейса. «М?»
Джейс супиться. «Все добре? Ти здаєшся розгубленою.»
Кейлтін хотіла б розвести руками, проте не має такої змоги. «Все окей. До речі, дякую, що дозволив залишиться в тебе цього вечора.»
Джейс посміхається: «Ну, ти ж практично володієш цим місцем, ні?»
«Можу я прийти й завтра? — запитує вона, а потім провадить стишеним голосом: — Я не хочу чаювати з Гаррієтами.»
«Звичайно, — усміхається Джейс, — я зустріну тебе на мосту.»
Кейтлін киває, почуваючись щасливішою. Опісля ще двох страв та кави, вона подякувала всім за вечір. Вона помахала Джейсу на прощання й зникла нагорі. У себе в кімнаті, де з тіснопошитої на неї сукні, переодягнена у вільну піжаму її улюбленого відтінку фіолетового, вона розтягнута на ліжку й наполегливо читає аж до бою годинника, що сповіщає її про одинадцяту годину та нагадує, що завтра їй у школу. Але в очікуванні сна, вона знову згадує дівчину з моста.
Кейтлін горда тим, що вона помічає те, що не зауважує більшість, й вона одразу зрозуміла, що дівчина не з Пілтовера. Не тільки за її вигорівшим, не підібраним одягом, проте й за її поставою: напруженою й наче на варті, попри спроби не вибиватися з натовпу. Вона нетерпляче чекала на когось чи на щось, поглядаючи між Пілтовером та Стоками. Вона була за головну у хлопця та дівчини, що були разом із нею. Сестра й брат, напевно. Тканина на її руках та зап’ястках розповіла Кейтлін, що вона бійчиня; а просочена кров’ю перев’язка на її плечі — що вона недавно пропустила удар у бійці.
Коли дівчина нарешті помітила погляд Кейтлін, її очі лягли прямо на неї, але це було останнє, що Кейтлін помітила перед тим, як поглянути назад у свою книгу з серцем, що от-от вискочить із грудей.
Ну.. Кейтлін помітила ще дещо, хоча бажала ігнорувати це.
Коли Джейс повернувся з університету, щоб зустріти її, Кейтлін не змогла протистояти спокусі поглянути на дівчину ще разок. Цей насуплений погляд досі був на ній, й Кейтлін остаточно провалилася з ігноруванням останньої деталі: дівчина була неймовірно гарна.
А тепер Кейтлін тупиться у свою стелю. Її зітхання було гучним у тиші спальні. Їй шістнадцять, а вже рік чи більше вона не впевнена чому, проте не поділяє найбільше захоплення своїх однокласниць – хлопці. Минулої весни їй довелося відвідати дебюта́нтський бал разом із сином однієї впливової сім’ї, й це було найніяковіший вечір всього її життя. Вона не має будь-якого бажання бути притиснутою до хлопця знову.
Так, Кейтлін стає все більше й більше впевненою, що їй подобаються дівчата, але ця думка лякає її й залишиться її власною таємницею. Принаймні вона зможе насолоджуватися їхньою вродою наодинці. І це сором, що дівчина з рожевим волоссям спіймала її на гарячому, тому що Кейлтін не заперечувала б порозглядати дівчину ще трохи.