Work Text:
Війська підійшли до Уладу в сутінках. Замерли біля переправи, чекаючи наказ. Коні нетерпляче тупотіли, фиркали та рили копитами землю, а люди мовчали.
У затягнутому грозовими хмарами небі кружляли крикливі ворони, чекаючи на рясну жертву в ім'я королеви Медб.
- Щось я нікого не бачу, - насупившись, сказала володарка Коннахта, оглядаючи берега.
- Ваша слава летить попереду вас. Злякалися, що тут скажеш, - сплюнув один з її воєначальників. - Накажете переправлятися?
Медб похитала головою.
- Ні. Поки що… - і направила коня до води. Двоє найближчих соратників двинули за нею.
- Дивіться-но, начебто хтось вийшов, - один з них підвівся на стременах.
І справді, на іншому березі з пагорба до річки спускався хлопець, зовсім ще дитя, якщо придивитися. Одягнений просто, і не зрозумієш відразу якого роду-племені. Тільки спис, який він ніс на плечах, видавав у ньому не простого скотаря.
- Егей! - окликнули його. - Ти що ж і є велике військо уладське?
Солдати Коннахта як на команду зареготали не гірше своїх коней. А хлопець нічого не сказав, оглядаючи стрій вершників перед собою. І в ньому не було страху, хоча він один стояв перед сотнями досвідчених воїнів.
Медб облизнулася, розглядаючи його: червоні очі, довге волосся, зібране в хвіст, зухвала посмішка на гарному обличчі, і рушила коня, той увійшов у воду. На переправі було зовсім неглибоко, королева навіть свій довгий плащ не замочила. Але на берег кінь так і не вийшов, Медб зупинила його, не порушуючи кордон.
- Хто ти, відважний воїн? - запитала вона.
- Моє ім'я Кухулін, - хлопець підморгнув Медб, - і я прийшов подивитися на тих, хто посмів загрожувати Уладу.
- Один? - тонка брова королеви вигнулася.
- Один, - відповів той. - Мене вислали вперед, щоб перевірити, на що ви здатні.
- А ти не боїшся смерті, Кухулін?
Хлопець хмикнув.
- Ні. Але знаєш, просто вмирати буде нудно, можу запропонувати тобі дещо набагато цікавіше.
- І що ж?
- Кожен день я готовий битися з будь-яким з твоїх воїнів. Якщо переможе він - Улад буде ваш, якщо я - на наступний день ви обираєте мені нового супротивника. І так сім раз.
- А чи не занадто ти знахабнів, хлопче? - здивовано хмикнув один з воєначальників.
- Ні, - просто та спокійно відповів Кухулін.
- Вбити паршивого цуцька! Чого тут чекати?!
- Мовчи! - королева розглядала нахабу, а потім кивнула. – Добре, Кухулін, ми домовилися. І битися сьогодні ти будеш з…
***
- Лансере!
Кухулін миттєво розплющив очі. Раз Майстер кличе, значить справа важлива.
- У мене для тебе є завдання…
- Так, так, Майстре. Вже йду…