Chapter Text
"It was a million tiny little things that, when you added them all up, they...
they just meant we were supposed to be together"
— Sleepless in Seattle
— Так, звичайно… ти не в моєму смаку.
Призм ковзає по платформі з грацією, наданій тільки їй з народження, спригуючи на тротуар. Якийсь тип на велосипеді верещить, засліплений переливом світла, і падає з нього, починаючи лаятись на всю вулицю. Драматично і неправдоподібно, судячи з того, що піднімається та сідає назад, продовжуючи рух.
— Це саме приємне, що я чув від тебе.
Що це, в біса, було?
Дівчина озирається, оглядаючи вулицю, і прислуховується, не чуючи більше ні слова в навушнику. Лінія затихає, не залишаючи після себе сміху чи незручності, тому що це те, як вони завжди спілкувались — прямо, відкрито, з іскрою та сарказмом. Ігнорувати мнимі протоколи запису розмов входило в частину їх спільної терапії і вони зрозуміли це в перший тиждень роботи — їм ні разу не прилетів "лист щастя" від команди статистів та QC. В цьому не було нічого дивного чи нового.
— Що це, в біса, було? — озвучує вона думки в повітря, знову оглядаючись, ніби її шосте чуття зловило папараці. Хоча вона б не хотіла, щоб хтось сфотографував її шоковане обличчя після щойно почутої брехні, яка тягнула на перші шпальта усіх газет та модних журналів міста.
Роберт, мать його, Робертсон був типажом Фламбе.
Більше того, він підходив по параметрам на 120% окрім маленької деталі у вигляді його тощого заду і вона відстоювала б цей факт до останньої краплі крові в її тілі. Це було дивно.
Призм дістає телефон, відкриваючи перший закріплений чат і вже натискає на значок запису аудіоповідомлення, набираючи повітря в легені, коли швидко передумує, скасовуючи його.
Ні, це було, бляха, вкрай, страшенно, по-огидному бентежливо.
Вона могла поклястись, що знає Фламбе як свої п’ять пальців з новеньким манікюром і коли побачила їх нового диспетчера то перше, що зробила, це кинула погляд на найкращого друга у доступний момент, що не поворухнув і м’язом в тілі. Зате очі, господи, його зіниці ледь не заполонили очне яблуко.
Вона роздумувала коли зможе підняти цю тему, але зручної нагоди та настрою для цього не було. На це були свої причини. Однак почувши цю безсоромну брехню пазл склався моментально, через що по рукам пробігли сироти.
Ох, блять, це було дуже небезпечно.
Фламбе був запальним чоловіком. Відкритим, вільним у своїх словах та твердженнях, а ще до біса чесним, чим дратував чи не усіх навколо, тому чути те, як на прямий флірт в голосі Роберта він відповідає дурістю про “типаж”... Фламбе загнаний в кут. Чорт забирай, це буде справжнє пекло, якщо вони не вирішать це якомога скоріше.
— Призм, ти не рухаєшся. Щось сталось?
Вона підстрибує, чуючи своє ім’я в навушнику, і знову озирається як налякана кішка. Призм поверталась з завдання, настільки простого, що аж зуби зводить — допомогти розборонити групу підлітків у скейт парку — і діалог хвилинами назад так здивував, що вона не помітила, як досі стояла посеред тротуару. Дівчина оглядається знову, на цей раз нарешті фокусуючи зір для пошуку виправдання, відступаючи в сторону від людей.
— Трішки кави не завадить, містер диспетчер, — вона роздумує, чи перелетіти потік машин, відчуваючи втому в тілі і все ж підходячи до пішохідного переходу, щоб перейти вулицю до кав’ярні, — від тієї, що в офісі, у мене шлунок вже в дирках!
— Призм, тобі потрібно повертатись, — Роберт зітхає, чуючи гудіння інших у підтвердження її слів.
— Та досить, я до біса класно впоралась з тими сопляками, вони таких трюків більше в житті не зроблять! — дівчина розмахувала рукою, згадуючи, як ловила одного з них, тому що той звалився з її платформи. Цього йому не варто знати, всі ж залишились здоровими та задоволеними.
— Призм…
— Давай, Роберто, я куплю і тобі. Яку любиш?
— Лате, гранде, з трьома шотами еспресо і ванільним сиропом, — тулить своє Сонар, сміючись.
— Якщо туди додати пошматованих червяків, то це буде твоя кава, миша-переросток, — парує вона, ловлячи косий погляд хлопця попереду в черзі, — давай, диспетчер, я знаю, що вона потрібна тобі більше, ніж мені.
— Саме тому… — Роберт шипить, але затихає і зітхає, — гаразд, ти дійсно добре впоралась. Американо без молока і цукру чи сиропу. Гранде.
— Самий, бляха, депресивний напій в світі, — Фламбе пирхає.
— Ніякої фантазії, — Призм усміхається, — скоро буду, красуня.
Вона робить замовлення, похмуро очікуючи біля стійки й стукаючи телефоном по дереву. З голови досі не йшли ті чортові слова, плутаючи думки в спробі зібрати картинку воєдино. Призм знала, що Фламбе у своїх вподобаннях був відкритий, але, як і усі ми, у нього були слабкості, про які знали тільки… ну, вона. Це було досить примітивним. Коли в один з їх вечорів за продовженням серіалу про двох дівчат, що працювали в забігайлівці, розмова зайшла в сторону типажів — Фламбе цокав та фиркав, врешті-решт зізнаючись їй.
Спочатку все йшло стандартно — нижчі, підтягнуті, щоб ходили в душ частіше, ніж на Різдво та четверте липня. Шатени, русяві, але не блондини, ні в якому разі не блондини. З кожним новим відкриттям її брови підіймались все вище — Фламбе ніжно відносився до веснянок та любив родинки на чужих тілах. Любив симпатичні лиця, такі, щоб коли дивишся на них, хотілось придушити в пориві ніжності. Її найкращий друг впадав за чоловікам в милим виразом обличчя та стервозним характером.
Оглядаючись на це вона розблокувала телефон, щоб відкрити їх чат та календар, гортаючи до дати річної давнини в галереї та шукаючи фото його колишнього. Призм вдивлялась в риси гострого обличчя, стримуючи новий порив знайти його та залити в глотку окропу. Це було миле фото — той придурок лежав на дивані, в його великому чорному худі, що давно розсіяне попелом з балкону, і фотографував себе по шию, захоплюючи Фламбе, що натягував костюм. Один рукав ще звисав і чоловік показував два середніх пальці, посміхаючись попри терміновий виклик на роботу, який не хвилював і покидька на його дивані. Чорт забирай, да це ж…
— Міс!
Хлопець за стійкою кричить, показуючи на її стакани, і вона мовчки забирає їх, не маючи сил ляснути його по лобові. Якби Фламбе шукав дурної "заміни", то вже б затягнув їх диспетчера в кабінку туалету бару під час першої спільної п'янки, задовільняючи свої потреби і байдуже, що Призм знала, що він не такий. Їй просто потрібно було обробити усі можливі варіанти поведінки друга для формування чіткого плану майбутнього допиту.
Весь шлях до офісу зайняли думки, що заставляли забувати за зморшки на її обличчі, про які вона піклувалась, будучи ярою противницею ботоксу. Гаразд, те, що їх новий диспетчер — пряме влучання в усі грішні бажання її найкращого друга вона вже зрозуміла. Залишалось розібратись, що із цим робити і чому, на біса…
— Ох, чорт, — усвідомлення ловить її прямо біля ліфту.
Фламбе перший запитав про плітки, що літали по коридорам і які усі збирали, немов вершки зі свіжого молока, не маючи більш цікавіших тем для обговорення в зоні відпочинку. Вони обговорювали це з Малеволою, яка надто часто згадувала, що їх диспетчер — любовний стереотип, в який жінки закохуються через добрі очі та стійкий характер, що дуже пасував його декілька хрипкому голосу. Призм пам’ятає, як різко засміявся чоловік, називаючи це тупістю, і тоді в її голові ще не було думки про щось більше. Ніби ці слова не заділи його, тому що він повівся на добрі попри грізні слова в конференц-залі очі та веснянки. Ніби ці плітки не похитнули його надію та внутрішній радар на хлопців, що були б не проти замутити з іншими чоловіками. Ніби, бляха, він не втріскався в їх диспетчера і тепер не знав, що робити, тому що за нього хапались дві жінки і ні одна з них не виглядала, як майже двохметровий бородатий афганістанець.
Хуйня. Цілковита дичина, думає Призм, підіймаючсь на потрібний поверх та ігноруючи косі погляди, коли знаходить потрібну рижувату маківку, спираючись на перегородку. Роберт тримався за голову, витріщаючись в екран, і виглядав як пошматований пакет, що застряг на дереві.
Жалюгідний, потріпаний життям пакет.
— Ні, Сонар, це не одне і те ж саме, — чоловік зітхає, переводячи на неї погляд, повний виснаження, і вона помічає, що вони на закритій з ним лінії зв’язку, — ні, я не буду прикривати твій зад, відчепись від бідної жінки зі своїм бізнес-планом, чорт забирай.
— Бляха, мені тепер цікаво, що там, — Призм сміється, не збираючись відходити, з ентузіазмом слідкуючи за екраном. Збочена миша провалила завдання, судячи зі всього.
— Гаразд, відправлю, але повертайся в офіс негайно, — Роберт робить наголос на останньому слові, — і це не обговорюється. Я, бляха, наказую тобі, інакше просидиш в кімнаті відпочинку до кінця тижня.
— А ти жорстокий, красунчику, — дівчина хихикає, нарешті ставлячи стакан біля його руки, — любиш наказувати?
Песик, що мав поміщатись в одну руку, зірвався зі свого ліжка в п'ятизірковому готелі, повальцем підбігаючи до неї. Вона хмуриться на його спроби понюхати ботфорти, прибираючи ногу, але маленька морська свинка-переросток не полишає сброб, виляючи маленьким хвостиком.
— Я, здається, посивів, — Роберт зітхає, кидаючи погляд на екран, і відпиває, задоволено стогнучи. Кава була ідеально просмажена і віддавала збалансованою кислинкою на язиці, — дякую.
— Чорт, йди погуляй чи щось таке, — вона дістає телефон, відкриваючи камеру, і швидко робить фотографію. Чоловік дивиться вгору, кусаючи край стакану, і запізно розуміє, що ракурс фото у всій красі показує його лоб та синяки під очима з надширококутним зумом. Призм сміється, швидко надсилаючи фото в їх спільний чат і в навушнику по черзі звучить сміх.
— Яка розкіш, — саркастично кидає Роберт, відлунням чуючи, як Панч-Ап рахує його прищі, яких не було. Слава генетиці, він міг їсти стільки дешевої та шкідливої їжі, скільки дозволяв його гаманець.
— Та припини, все ж не так погано.
— Сьогодні тільки ви з Фламбе можете заслуговувати на моє схвалення, — він відсторонено робить ковток.
— А я його та-а-ак чекаю, — протягує дівчина, швидко вирішуючи йти в наступ, — де зараз мій чудо-вогник?
— Чудо-вогник? — він комічно підіймає брову.
— Ну, для тебе він може бути принцем в обтягуючих обладунках, котику, — з-за перегородки навпроти показується насуплене обличчя, що мовчки слідкує за нею, не промовляючи ні слова, — свисни і він прилетить на кометі чи буде нею, не знаю. Тільки купи більше постільної білизни, а то згорить.
— Слухай сюда, дівчинко-диско-куля, ще слово і будеш відсижуватись тиждень вдома за йобане домагання, — Чейз не стримується, показуючи на неї пальцем, — йди працюй, чорт забирай.
— Вона купила мені каву, Чейз, — він підіймає стакан, — сьогодні я їй пробачу.
— Це неподобство, ти хоч чув, що виходило з її рота?
— Це не саме страшне, що я сьогодні чув, — Роберт сміється.
— Слухай, стариганю, я тут даю дієві поради, взагалі-то, поки ти бурчиш і погрожуєш своїми йобаними правилами, — Призм кривиться на нього у відповідь, змахуючи рукою з телефоном в руках, — йди подрочи чи якось випусти пару, агов.
— Кляті діти, я ще доберусь до тебе, — Чейз буркотить, зникаючи, як тільки його комп’ютер починає нагадувати про роботу.
— Йди, у тебе є ще трохи часу відпочити, — Роберт розминає плечі, — дякую за каву. Фламбе вже повертається, можливо буде щось, що підійде вам двом. Я відправив його в катакомби.
— За що ти його так не любиш? — вона зводить брови.
— Тобі в алфавітному порядку чи...? — Роберт не закінчує, помічаючи її серйозний вираз обличчя. — Насправді, просто нікого більше не було.
Він опускає додаткову причину у вигляді прохання Фламбе закинути йому щось легке та швидке перед обідом. Він не забув назвати його "сучкою" на закритій лінії, але звучав як людина, якій дійсно потрібно було отримати трохи зайвого часу на відпочинок перед і так близькім обідом, хоч і не мав травм. Роберт не хотів розпитувати, що це за терміновість, майже відмовивши йому, але, чорт забирай...
— Йди, — він киває їй, перериваючи потік думок, що міг відобразитись на обличчі.
— Фу, робота, — вона цокає і на секунду затримується, шепочучи над ним: — пішли з нами обідати?
— У мене плани, — він стримано посміхається, натягуючи навушники, — але дякую.
— Які ще, бляха, плани? З цим мішком родзинок?
— Особисті плани.
Він опускає коментар щодо Чейза, хитаючи головою. Їй краще не знати, що вони включають тишу пустого конференц-залу, в якому він зможе допити каву та пожалітись на біль в спині Біфу ще раз, уникаючи будь-яких зайвих шумів через підступаючу мігрень. Зранку він прокинувся від сну, яких не бачив два місяці, і його лице горіло від сорому аж до приходу на роботу. Ніби він підліток, що запав на однокласника, який краде його домашку.
Він був готовий повернути свої кошмари.
— В сраку твої особисті плани, Роберто, — Призм насуплюється, розуміючи, що її стратегія провалилася, прямуючи в зону відпочинку.
Подумаєш, шипить вона, що він взагалі про себе думає. Їй потрібно було спровокувати сцену, звести їх в одне місце, побачити ще раз, чи дійсно її здогадки щодо друга були правдою. Не те щоб вона сумнівалась, скоріше на зло відбивала тишу коментарів від Фламбе в їх переписці. Він ні слова не сказав щось про відсутність у Роберта дупи чи не прокоментував тупу форму, як робить щодо кожного їх нового диспетчера, а це було образливо. Якщо він щось думає про Роберта — вона вже мала б читати півсотні повідомлень та очікувати запрошення на вечерю під свіженькі плітки. Натомість отримала пустий чат. Звичайно.
В цю гру можна грати вдвох, якщо не виявиться, що існує третій.