Chapter Text
Герміона збиралася пообідати й піти до бібліотеки, але здається в декого були інші плани. Вона спускалася з кімнати й почула голоси хлопців. Прислухавшись вона зрозуміла, що там Гаррі й Рон.
— Думаю, хто б не був у нас у команді, ми з легкістю переможемо Слизерин у цьому році, — здається це був голос Кормака.
Хлопці, як завжди говорять тільки про квідич. Вона вже хотіла вийти й покликати всіх на обід, як прозвучав голос Рона.
— Ну, думаю всі ми можемо погодитися, що точно не Герміона, — Рон засміявся і хлопці підхопили його сміх.
— Точно, мені здається навіть Геґрід літає краще, ніж вона, — хлопці знову засміялися.
— Хлопці, припиніть, те що Герміона не вміє літати, не означає, що над нею треба насміхатися, — це був Гаррі, їй було приємно, що хоч хтось став на її бік.
— Гаррі, облиш, ми просто жартуємо, ти ж знаєш, що Герміона краще проведе весь свій час у бібліотеці, ніж сходить на всі матчі, — продовжував Рон.
— Їй це не цікаво.
— Але ми її друзі, можна і підтримати.
— Але, Рон… — почав говорити щось Гаррі
— Ходімо, вже час обідати, — перебив його Рон, і Герміона піднялася, щоб її ніхто не побачив.
Герміона не могла повірити, що Рон так про неї думав. Вона ходила підтримувати їх на важливі матчі, але їй не було цікаво ходити на всі. Їй це не подобається, як всі намагаються ледь не вбити та скалічити одне одного, заради забави. Та вона думала, що друзі це приймають, як от Гаррі чи Джіні. А те, що хтось пожартував, що вона літає гірше Геґріда, образило її. Рон знав причини, але вирішив, що це дуже смішно.
Вона вирішила прогулятися, після зіпсованого настрою, вона не хотіла нікого бачити. Вийшовши на вулицю, вона не помітила, як дійшла до стадіону. Повернувши голову вона побачила, як з роздягалень виходять учні, здається це була команда Слизерину. Зрозумівши, що якщо її помітять, це нічим гарним не закінчиться, вона обернулася, щоб піти назад до замку.
— Шпигуєш, Ґрейнджер? — прямо перед нею стояв Драко Мелфой власною персоною. В одній руці він тримав мітлу, а іншою поправляв волосся, яке прилипло до обличчя. Чому із всіх людей вона мала натрапити саме на нього.
— Ні, я не знала, що ви тут тренуєтеся, але я вже йду, — вона почала відходити, як він знову подав голос.
— Ну звичайно, звідки ж Герміоні Ґрейнджер знати, хто тренується.
— І що це має означати? — запитала вона, обертаючись, склавши руки на грудях.
— Усі знають, що ти далека від квідичу, — сказав він, наче насміхаючись над нею.
Вона закусила губу, тому що відчувала, як очі почали сльозитися. Вона не збиралася плакати, і точно не збиралася робити це перед ним. Та вже вдруге за день її образили на рахунок того, що вона не вміє літати. Вони так хотіли сказати, що вона не справжня відьма, тому що не вміє літати.
— Обов’язково бути таким придурком. Те, що ви вмієте літати, не робить вас кращими, тому що це все, що ви вмієте. Насміхатися над іншими. Тільки мітла вам ніяк не допоможе в житті, зрозумів? — вона не помітила, як за всю свою промову підійшла до нього, тицьнувши пальцем йому в груди.
— Ґрейнджер, я просто пожартував, — підняв він одну руку в позі “здаюся” — Хто ж так образив, Герміону Ґрейнджер?
Герміона не відповіла, а просто розвернулася, постаравшись, щоб її волосся зачепило його обличчя. Так, можливо це було по дитячому, але вона нічого не могла з собою зробити. Вона навіть не могла злитися на Мелфоя, тому що він завжди її задирав, але чути таке від найкращого друга було образливо.
Повернувшись у замок, вона провела весь день у бібліотеці, читаючи книги з квідичу і як навчитися літати. Вона хотіла довести, що може навчитися, і що вона така ж справжня відьма, як і вони.
***
Це був суботній день, сьогодні мав бути перший матч в цьому році “Ґрифіндор проти Гафелпафу”. Це мав бути легкий матч, тому що ґрифіндорці не сильно переживали щодо нього, вони вже святкували перемогу, хоча матч ще навіть не почався.
Вони всі сиділи у Великій залі за сніданком. Вона в цей час читала книжку, поки інші говорили за матч.
— Герміона, ми підемо готувати до гри. Побачимося вже в гуртожитку, — сказав Гаррі, встаючи разом із Джіні та Роном.
— Я теж піду на матч, — відповіла, відриваючись від книги.
— Що? — прозвучало одразу три здивованих голоси.
— Ти йдеш на матч? — запитала Джіні.
— Так, хочу підтримати вас, і можливо мені цей спорт сподобається більше.
— Добре, побачимося після матчу, — сказав Рон і рушив на вихід. Джіні підозріло на неї подивилися, але пішла слідом за братом.
— Герміоно, — вона повернула голову на Гаррі, — ти ж знаєш, що тобі не потрібно цього робити? — сказав Гаррі, наче точно знав, що вона чула ту розмову.
— Усе нормально, я правда хочу піти на матч. Йди, капітан не може запізнитися, — він повернувся і пішов за Роном та Джіні.
Сидячи на стадіоні, Герміона справді намагалася слідкувати за грою і гравцями, але вже за пів години їй стало нудно. Тому вона почала читати книжку, яку взяла з собою. Трансфігурація їй все ж подобалася більше.
— Для чого приходити на гру, якщо тобі нецікаво? — біля неї знову пролунав чоловічий голос.
— Мелфою, досить підкрадатися. Що ти взагалі тут робиш? — сказала вона, повернувши до нього голову.
— Дивлюся гру.
— Я маю на увазі, на ґрифіндорській стороні.
— З чого ти взяла, що це ґрифіндорська сторона? — після його слів вона опустила голову на лавку, і вони обидва якраз сиділи на сторонах своїх гуртожитків. — Ти так і не відповіла на питання.
— А повинна? — зиркнула на нього.
— Ні.
І вони просто сиділи поруч, дивлячись на гру. Тепер вона не могла сидіти просто в книжці, тому що він міг знову поставити питання, але вона тут для того, щоб довести, що їй теж може подобатися квідич.
— Думаю, Поттер не очікував, що гра буде такою довгою. Не думав, що це скажу, але Гафелпаф гарно потренувався.
— Це що, Мелфой робить комусь комплімент?
— Ґрейнджер, ти така кумедна, — вона закотила очі, точно почувши сарказм в його голосі.
Знову запала тиша і Герміона почала читати книжку. Ґрифіндорці повставали кричучи й плескаючи в долоні. Крізь шум вона почула коментатора і що Ґрифіндор забив у кільце, вириваючись вперед, тепер треба, щоб Гаррі спіймав снич, щоб гра нарешті завершилася.
— Ґрейнджер, ти що думаєш, що зможеш навчитися літати, просто дивлячись на гру? — вона повернула голову, і Мелфой дивився прямо на неї.
Чому він взагалі з нею розмовляв? Він усі 6 років тримався подалі, тільки ображаючи й залишаючи погані коментарі, а зараз сидів поруч і щось від неї хоче.
— Мелфою, чого ти хочеш?
— Нічого, просто поговорити.
— То йди поговори зі своїми друзями.
Саме після цих слів, коментатор повідомив, що Гаррі спіймав снича. Тому вона теж встала, плескаючи. Вона якраз збиралася йти, але чомусь вирішила повернути голову туди, де сидів Мелфой, та його там уже не було. Тому вона попрямувала вниз, щоб знайти своїх друзів.
***
— Це було так круто, минуло стільки часу, але я все ще насолоджуюся відчуттям польоту, — сказала Джіні, і Гаррі з Роном погодилися.
Герміона сиділа на дивані, була вечірка на честь перемоги, але більшість уже розійшлися, тому вони могли говорити, не намагаючись перекричати юрбу.
Ці слова Джіні щось сколихнули в голові Герміони й вона не встигла подумати, як сказала:
— Навчіть мене літати.
— Що? — і знову три здивованих голоси. Здається, це була погана ідея.
— Герміоно, ти… — почав говорити Гаррі, але його перебив Рон.
— Міоно, не ображайся, але я не думаю, що в цьому є сенс.
— Що ти маєш на увазі? — насупилася Герміона.
— Ти не створена для польотів, для чого намагатися навчитися тому, в чому ти будеш жахлива? Краще просто почитай книжки й усе. Думаю, дехто просто не створений для цього.
— Рон! — крикнула Джіні.
— Ой, Герміоно, я не це мав на увазі.
— О, то ти, Роне, хочеш сказати, що через те, що я бруднокровка, я не можу літати?
— Ні, я не..
— Якщо ні, то треба думати, перед тим, як говорити. Чи коли ти літаєш, то це робить тебе дурнішим? — Герміона піднялася з дивану і попрямувала до себе в кімнату, коли вона підійшла до сходинок в жіночу частину, то повернула голову. — І я вже говорила, що ненавиджу, коли скорочують моє ім’я.
Зайшовши в кімнату, вона відразу лягла в ліжко. Вона почула, як хтось зайшов слідом, а потім на її ліжко сіла Джіні.
— Мій брат — придурок.
— Не можу не погодитися, — і вони засміялися.
— Не звертай увагу на те, що він сказав. Якщо ти хочеш, щоб тебе навчили, то я чи Гаррі…
— Не переймайся.
— Але…
— Все нормально, я просто не подумала, що говорю, це було спонтанне рішення, після твоїх слів про політ.
— Що ж, добре.
— Повертайся до Гаррі, ви сьогодні гарно зіграли, відпочинь і побудь зі своїм хлопцем, — вона побачила, як щоки Джіні почервоніли. Вони тільки нещодавно почали зустрічатися, тому Герміона не хотіла, щоб Джіні замість того, щоб відпочити, сиділа тут із нею. Та і вона хотіла побути наодинці. — Я просто ляжу спати, я втомилася, — знову заговорила вона, бо бачила, що Джіні хоче щось сказати.
— Добре, добраніч.
— Добраніч, — і за Джіні закрилися двері.
Герміона лежала, дивлячись у стелю. Тепер вона ще більше хотіла довести Рону, що він не має рації. І якщо для цього треба буде перебороти себе, вона це зробить. Недарма ж вона була ґрифіндоркою.