Work Text:
Лінивий ранок у квартирі Андрія перериває голосний крик:
– Руденко!?! Якого..???
Андрій незацікавлено піднімає голову, де він знуджено гортав стрічку Інстаграму, очікуючи своєї черги на душ, та бачить обмотаного одним рушником Ості, який вибіг із ванної кімнати. З його волосся стікає вода. З його дуже червоного волосся. Андрій гикає та швидко відкриває камеру. Ості підходить до свого (колишнього) друга, та ляскає його руку, але цей момент вже навіки буде збережено в пам’яті Інтернету та 24-ох підписників Інстаграму Андрієнко.
Розгнівано плюхнувшись на диван поряд з Андрієм, Ості починає тираду:
— Як він щоразу сюди пробирається? — він показує фото, яке весь час тримав в руці. На ньому Руденко позує з шампунем в руці. Фото точно зроблене у ванній кімнаті хлопців.
— Якби він не був таким засранцем, то я б навіть сказав, що він молодець, — присвистує Андрій та бере фото, — Такі старання і все аби ти був схожий на на нього.
— “Аби я був схожий на людину”, — втомлено поправляє Ості та перевертає фото в руках друга. Позаду видно напис: “Подякуєш пізніше, Чупарський. Тепер хоч схожий на людину.”
Западає тиша, в якій тіло Ості сумно сповзає з дивану на підлогу.
— Класний в нього почерк. Каліграфічно-ідеальний, — каже Андрій від неможливості довго сидіти в тиші.
— Мг… — відповідає сумна маса на підлозі, яка секунду тому була Чупарським.
— Ну, Ості, не драматизуй… Тобі навіть личить, — в спробі бути гарним другом невпевнено протягує Андрій.
Ост піднімає голову та починає гарячково говорити:
— Та це навіть не волосся, Андрію! Це те, що навіть в себе на хаті я розслабитися не можу! — Ості злісно починає ходити туди-сюди по вітальні і здається, що волосся яскраво-червоне саме від емоцій. — Спершу він бігає в моєму тілі голим універом і кричить, що я люблю смоктати прутні, набиває мені тату, — хлопець зупиняється, гримасить лице, та продовжує далі. — Добре, що тату вдалось звести. Потім він змінює моє громадянство на російське. Як він взагалі це зміг зробити!? — він підходить до Андрія та бере його за плечі. Очі його набувають маніакального відблиску. — Андрію, він постійно планує як погіршити моє життя. Руденко настільки дріб’язковий, що він викупив весь мій улюблений десерт в межах 10 кілометрів!!!
Остап відпускає Андрія, який вже трохи злякано дивиться на нього, та ховає обличчя в руки. Проскакує істеричний сміх. Андрій занепокоєно дивиться на Чупарського та киває.
— Я знаю, що треба робити, Ості. Якщо він хоче війни — ми дамо йому війну.
Чупарський підіймає голову та бачить серйозно налаштованого Андрія.
— Я ще не знаю як, але це точно вкусить нас за сраку, — Андрійове обличчя не здригається після цих слів. — Ти ж знаєш, що йому все з рук сходить, бо він багатий? А ми якби… Ні?
— Та не перебільшуй, нам стільки з рук сходило, що одна маленька війна пранків з Руденком нічим не зашкодить. До того ж, ти хочеш терпіти ці знущання і надалі? Що він має зробити, аби ти нарешті почав діяти? Ще декілька таких “пранків” і він буде твою сраку мати в прямому і переносному сенсах!
Чупарський починає тихенько скиглити та знову ховає обличчя в руках. Андрій співчутливо кладе руку на його плече, але майже відразу забирає та каже:
— Ості, ти того, піди витрись, а то простудишся. А волосся пофарбуємо, не парся.
Неначе не почувши, Ості просто стоїть, тихо скиглячи, тому Андрій силою розвертає його та штовхає у ванну.
Коли за яскравою головою Чупарського закриваються двері, губи Андрія розтягуються в хитрій усмішці. В голові його вже трахались та народжувались ідеї. Нарешті вони зроблять щось цікаве!
***
Почали вони із мозкового штурму по слабкостям Руденка. Чупарський бере ручку та аркуш й швидко починає писати. Через декілька хвилин безупинного шуршання, Андрій здивовано питає:
— Ти звідки це все знаєш навіть?
На сторінці, яку досі заповнює Остап, видно два стовпчика. Перший підписано: “Майже точно буде сіпатись око”, а інший — “Може вбити”.
— Він як той лиходій з мультику: має постійні монологи, які неможливо пропустити. Плюс я спостережливий, — Ості перестає писати та прискіпливо дивиться на аркуш. — Маю кілька ідей.
Чупарський відкриває нотатник та починає друкувати:
- Розклеїти плакати по універу з фоткою Руденка, але його прізвище написати як Роденко.
- Розповсюдити чутки, що Клуб Роми Руденка зробив великі благодіні внески у церкву та/чи лікарню.
- Фотошоп
Андрій дивиться йому через плече й гиготить, аж поки не видно третє.
— Фотошоп?
— Можна йому якусь фотку зфотошопити та викласти в інстаграм, — пояснює Ості. — Я навіть не знаю, що ми можемо придумати на наш бюджет.
Хлопці глибоко видихають та мовчки думають. Раптом Андрій сідає боком та протягує:
— Чуваче~
Чупарський вигинає брову та занепокоєно дивиться на нього.
— Коротше, ідея. — Андрій складає руки трикутником та починає пояснювати. — Лютецій ж є у клубі Руденка? — Остап киває. — Так от, засідання проходять на хаті у Руденка. Просимо Лютеція взяти нам один з костюмів цього засранця, ти одягаєшся як він та ходиш, набридаєш йому. Ти вже й пофарбований.
— Ти здурів? — приголомшено видихає Остап. — І яким чином це навіть буде пранком?
Андрій цокає язиком та відповідає:
— Як на найбільшого ворога Руденка, ти на диво не знаєш його криптоніту.
— В нього ОКР, все я знаю… — бурмоче Ості, але Андрій не чує його та голосно продовжує:
— Єдине, що Руденко цінує більше, ніж свої гроші та нещастя інших, — це його бренд! — самовдоволено закінчує хлопець та замовкає.
Чупарський починає награно аплодувати, на що хлопець встає та вклоняється.
— Все, гайда до Лютеція.
***
На виконання Лютецієм викрадення костюму пішло цілих два дні, за які Ості встиг звикнути до відображення себе в дзеркалі та до постійних задирань Руденка, який тепер якогось чорта щоразу, як Чупарський був у його полі зорі, усміхається та поправляє своє волосся.
Перший раз, коли засранець побачив яскраво-червоний результат своїх дій на ранок після інциденту, то саркастично (та дуже бляха голосно) сказав:
— Ох, я знав, що я започатковую тренди, але аби ти був таким відданим фанатом, щоб аж пофарбуватись… Це вже всерйоз заслуговує поваги.
— Говориш так, наче хтось по своїй волі буде тебе наслідувати, — крізь зуби процідив тоді Остап та пішов в інший бік.
Щоправда це було безсенсовно, адже пари в них були однакові. До того ж, Руденко завжди перебував десь на відстані витягнутої руки. Звичайно, якщо він приходив в університет.
До пранку з волоссям, перші пари були табу для Руденка, але тепер він завжди ходив на всі. Ості почав думати, що це Руденко має план набридати йому, а не він Руденку.
Ранку третього дня, ледь дочекавшись, коли Лютецій прийде до них на квартиру, Ості вихватив пакет з одягом та побіг у ванну кімнату. Андрій закотив очі, хоча й сам вже хотів побачити, як костюм буде сидіти на другові.
— Чуваче, Руденко нікуди не дінеться, — все одно крикнув він у замкнуті двері, а потім тихіше, вже для Лютеція, — Він вже практично переслідує нас. Мені вже приїлись його жартики.
— Ого, — тихо сказав Лютецій. Йому Рома здавався більш щасливим. Можливо це і було спричинене тим, що Андрій та Ості мучились, але все ж. Не те, щоб він робив щось надзвичайно погане.
Андрій голосно видихнув, витягнув телефона та плюхнувся на диван, аби згаяти хвилини, поки Ості перевтілюється. Лютецій переступив з ноги на ногу та глянув на закриті двері ванної.
— Не хочеш послухати як я пробрався до Роми аби викрасти костюм? — із надією в голосі спитав Лютецій після декількох хвилин тиші.
— Якщо це не нудно та давай, — відповів Андрій. Все ж гортаючи стрічку зранку не може бути настільки цікавим — всі сплять або тільки прокидаються.
Лютецій прочистив горло та почав:
— Я…-
— Аааа! — підпригнув Андрій і через нього Лютецій.
— Що ти кричиш? — відповів… Чупарський, в костюмі Руденка.
— Чуваче, це не смішно, — не зважаючи на ці ж слова, Андрій гиготнув та витягнув телефон, — тобі тільки окулярів не вистачає і ти будеш як той актор з реклами Руденка.
— Позичиш свої? — сам посміхається Ості, уявляючи, що вони вже можуть зробити.
— Та звичайно, бро.
— Дякую, бро.
***
І ось, в дверях універу стоїть Чупарський-Руденко. Чупаденко? Чупренко? Неважливо.
В карманах Ості купа фальшивих купюр, які він планує кидати в Руденка, на обличчі модні (десь в 2000-их, за словами Андрія) окуляри, а на ногах кеди й довгі шкарпетки, в тон костюму (і штани, і рукава були трохи куці. Як і Руденко).
Відразу ж як Чупарський зайшов у будівлю, всі перемістились ближче до стіни. Звичайна практика: не стій на шляху у Роми Руденка, бо він тобі ще щось зробить. Андрій позаду нього тихо засміявся, а потім тикнув в сторону машини з кавою, де стояла Аліса та ББК. Плавно та із задертим носом, хлопці починають іти в сторону дівчат. ББК штовхає Алісу та щось каже. Аліса кидає швидкий погляд в їх бік, але відвертається. Майже відразу вона повертає голову назад та витріщається на них, поки хлопці з однаковими посмішками підходять до них:
— Привіт, голодранцям, — вітається Ості та спирається ліктем на кавовий автомат, іншою рукою поправляючи окуляри. Аліса, як і ББК, не стримує смішка та питає:
— Що, твій хлопець почав дарувати нормальні подарунки і ми тепер не в твоїй лізі?
Посмішка різко спадає з обличчя Остапа і він встає рівно:
— Що ти маєш на увазі? Ми вирішили приколотись з нього.
— Ааа… Ну удачі, думаю Руденку дуже потішить его, що ти з ним носиш парний одяг, — хмикає Аліса та далі п’є каву, вже знуджена.
— Ну бувайте, дівчата. Самі знаєте, місця, де побувати, люди, яких подратувати, — каже Андрій на ходу, поки тягне Ості, який давиться словами від неможливості навіть заперечити останнє речення Аліси.
***
— Я передумав, це погана ідея, — сказав Ості з порожнім від емоцій обличчям, поки Андрій тягнув його за руку в сторону аудиторії. Андрій на це пирхнув та кинув погляд через плече:
— Бро, з усією повагою, але ти не маєш вибору. Я занадто довго це все планував та чекав, аби ти забуксував на фінішній прямій.
— Ти не розумієш! — голосно заскиглив Ості. Коли прохожі студенти почали кидати погляди в їх сторону, Ості стишив тон і продовжив:
— Що як Аліса права і він тільки зрадіє?
Андрій обернувся перед дверима аудиторії та вже відкрив рота аби відповісти, як очі його розширились від азарту.
— Чупарський..?
Голова Ості падає на його груди з переможеним виразом; дороги назад немає. Відвівши декілька секунд на оплакування свого життя, яким воно могло бути без знайомства з Андрієм, Ості натягує маску "впевненості Руденка" та повертається до оригіналу зі зміїною усмішкою на вустах. Руденко виглядає чимось водночас здивований та стривожений, неначе вперше стоїть перед Ості.
Той в свою чергу, дивиться поверх окулярів та повертає голову у різні боки, наче шукає до кого той звертається.
— Малий, ти будівлею не помилився? Школа нижче вулицею, — єхидно питає Ості та із задоволенням бачить, як очі того розширюються, а з губ виривається пирх.
— Ти головою вдарився десь чи що? — Руденко недовірливо переводить погляд на Андрія, неначе питає, чи все нормально з Ості.
— Зі мною все добре, як мило з твого боку поцікавитись, — скалиться Ості, а потім, набравшись сміливості, іде повз Руденка, навмисно штовхаючи його плечем, за поворот коридору.
Рудий обурливо дивиться вслід, та через секунду біжить вслід, Андрій біжить за ними по п'ятах.
— Чупарський, бляха, ти де взяв мій одяг?! — трохи очунявши від шоку голосно питає Руденко.
— Подобається? Мені здається, що мені личить навіть більше, ніж тобі, — самовдоволено каже Ості та кидає погляд на Андрія. Той киває, "Нікого немає." Руденко ж від роздратування стає червоним, майже як його волосся, та кричить:
— Зніми це негайно!!
— Ой, що так відразу? — прикладає руку до серця Ості, неначе стискає перлове намисто. — Спочатку купи мені вечерю, крихітка.
План як насолити Руденку був легкий, але аби зробити його ще більш божевільним вони мали позбутись оригіналу. ("Ні, Лютецій, ми не будемо його вбивати поклади назад пістолета.")
Саме тому, зараз Ості спирається на двері підсобки, відволікає та чекає поки Андрієнко підбирається до готового вибухнути Руденка.
— Якщо ти зараз же не мхф- МФХ-!!!
Явно дуже гнівну тираду перериває рука Андрія поперек рота (та водночас половини обличчя). Іншою рукою охопивши стан Руденка, Андрієнко швидко штовхає його в підсобку, де вже лежить підготовлена пляшка з водою та пластикова трубка. (Вони ж все таки не лиходії. Те, що тут немає куди сходити в туалет — не їхня проблема, потерпить.) Швидко накрутивши руки та ноги хлопця мотузкою, Ості посміхнувся на Руденка, який намагався викрутитися із захвату Андрія. Окуляри його з'їхали від боротьби, відкривши доволі налякані очі.
— Андрію, можеш відпускати, — сказав Ості та вони швидко впихнули між зубів тканину. Коли той був вже знезаражений(бо він та ще зараза) та сидів на підлозі з зав'язаними поза спиною руками, Чупарський сів на носках перед ним та потягнувся до бутилки з водою. Очі Роми слідували за кожним його рухом.
— Значить так, це ненадовго, Руденко. Захочеш пити, — Ості впихнув пластикову трубку у бутилку води й поставив її між зігнутих ніг хлопця, — посмокчеш.
З цими словами він посміхнувся, клацнув пальцем по носі Руденка та, не звертаючи уваги на шурхотіння та приглушені прокляття, вийшов із підсобки, закриваючи двері.
***
Тихо йдучи пустим коридором, Матіас заходить за поворот та починає шурхотіти по карманах. Прогулювати нудну лекцію завжди легше в іншому від декана боці університету. Хоча в Яйцедуба і чуйка на такі справи, Матіас вже став майстром уникнення цього божевільного зожника.
Діставши портсигар, він вийняв одну сигарету. Закусивши її між зубів, почав чиркати запальничкою та голосно матюкнувся, коли разом із сигаретою, підпалив собі пальця.
Не встигає він затягнутись, як чує глухий стукіт у двері збоку. Від неочікуваного звуку він ледь не випускає сигарету. Обережно наближаючись до дверей, хлопець прочищає горло та протягує:
— Агов..?
У відповідь знову чує стукіт та щось схоже на приглушений мугикання.
Обернувшись в обидва боки, Матіас почухав голову, потушив сигарету й сховав її у портсигар. Потім витягнув із карману пару відмичок (не знаєш, коли в житті пригодиться). Поколупавшись з хвилину зі старим замком підсобки, він відкриває двері, за якими виявляється скручений Рома Руденко. Матіас не стримує смішка — хтось таки не витримав його та закрив. Точно хтось безстрашний, або бажаючий померти.
З важко скритою надією в очах, Руденко почав мугикати та крутити головою, натякаючи на тканинний кляп у роті. Обережно, Матіас розкрутив вузли.
— Нарешті! Розв'яжи мене!
— Йоу, чуваче, я за дякую не працюю, плюс ти навіть цього не зробив. Що мені від цього? — піднімає одну брову Матіас, вже рахуючи скільки він купить косяків на гроші від Руденка. Той не розчаровує:
— П'ятихатка. Поспіши.
— Гроші вперед, — піднявши одну брову каже Матіас, тоном який не дає можливості переговорів. Руденко ледь стримуючи рик, оскалюється та шипить:
— У внутрішньому кармані піджаку є.
Запхавши руку в карман та витягнувши гроші, чорнявий береться до діла. Все ж, піти в університет було найкращим рішенням Матіаса.
***
Яким чином це все дійшло до цього? Якщо це прокляття Андрія, то він хоче нового друга. Якщо це через те, що він у костюмі Руденка… Сам винний.
Після дня переховування від Руденка та вибішування всього університету, включно з деканом Яйцедубом, Чупарський почав розслаблятись. Але його удачі, як завжди, знайде спосіб напружити його. Піднявши очі до неба, хлопець намагається стримати потік нецензурних слів та бажання придушити свого друга.
Андрій стоїть з піджаком Ості (Руденка, але не в цьому сенс) біля машини (теж Руденка. Ось тут сенс!).
— Ості, ну це ж геніально! Хто б здогадався, що його бейджик це і є ключ. Давай залізай! — Андрій з радістю хватає тільки що розблоковані двері та падає на місце водія. Остапу нічого не залишається, як обійти машину та сісти на пасажирське, адже він хороша людина та розуміє, що залишати Андрія самого надовго на самоті з машиною Руденка дорівнює катастрофі. А ще, можливо, він просто хоче покататись у нормальній машині.
Відразу ж його зустрічає освіжаючий запах та комфортне крісло. Панель машини показує купу різноманітних кнопок. Андрієнко із захватом оглядає руль та каже:
— Прикинь, в нього все автоматичне! Вперше сиджу в такій дорогій машині.
— Та я теж. Слухай, давай вже виліземо, ми ж подивились? — обережно мимрить Чупарський, зі страхом тримаючи руки біля себе, аби не дай Боже, натиснути якусь кнопку.
А от Андрія цей страх не торкнувся, адже хлопець защібує ремінь безпеки та починає натискати якісь кнопки.
— Андрій, бляха, перестань! — перелякано кричить Ості.
Через секунду, жіночий механічний голос з динаміка каже:
— Вмикаю режим автопілот.
— О боже, о боже, о боже, ми помремо, Руденко нас вб’є, — починає в паніці говорити Чупарський, але нервово виплутує ремінь теж, бо машина починає рухатись, а вбитись тут він не хоче.
— Та не парься, все буде добре! — в захваті говорить цей божевільний, якого Ості вважав своїм другом, та відкидається в кріслі. Він вже починає діставати телефон, але Ості кричить:
— Ти шо здурів, Руденко на нас в суд подасть і так за це, а ти ще доказів йому хочеш додати?!
— Блін, добре, тільки заспокійся, — каже Андрій та трохи дується. Машина вже набрала швидкість та мчить по місту в напрямку будинку Руденків. Ості молиться аби це все було просто сном та заразом проклинає Андрія та його непосидючість.
Краще б вони просто розклеїли постери з неправильним прізвищем.
***
І ось вони в будинку Руденка… Ості навіть не знає як вони тут опинились: один момент він застібає пасок безпеки, а інший — Андрій штовхає його всередину, тріскочучи про те, яким злим буде Руденко. Ості з острахом оглядається. Руденко це ще нормально, але якщо їх зараз зловить охорона… Остап не хоче за це думати.
Андрій повільно підходить до різних елементів, які є в коридорі та коментує. Таким чином, вони роздивляються кімнату, а потім заходять в головну залу.
— Ти подиви на цю люстру! — присвистує Андрієнко, а потім гиготить й тикає на статую в кутку, — Глянь, срака.
— Так, бачив вже, — бурмотить Ості. Через те, що вони були єдиними людьми тут, він почав трохи розслаблятись.
Тут хлопці чують, як двері будинку відкриваються, громовито бахнувши об стіну. Відразу ж після цього чується крик:
— Чупарський!!!
Хлопці переглядаються: Ості дивиться перелякано, а Андрій починає бліднути, неначе лише зараз зрозумівши, що вони скоїли. Андрій потихеньку та не привертаючи уваги відходить до стіни, та ховається за статуєю.
— Ти!!! — в дверях зали з’являється розпатланий Руденко й починає стрімко наближатись до Ості. Той, в свою чергу, починає бігти до іншого виходу з кімнати. Рома біжить за ним, паралельно голосячи:
— А ну зупинись! Ти в мене за все заплатиш! Мені прийшлось викликати таксі!
Ості набирається сміливості, збитий цим та кричить і сам:
— Тобто з усіх речей, тебе саме це злить? Оу, бідненький, в таксі покатався, — зробивши свій голос співчутливим, Остап біжить на другий поверх. — Як же похрін!
— Я тебе зараз приб’ю, а ну спустився сюди! — істерично кричить Руденко та піднімається по сходах дві за раз.
— Ха, відсмокчи! — кричить з верхніх сходинок Остап та показує йому середній палець, вже дивлячись куди далі бігти. В очі кидаються відкриті двері, й він розуміє, що це кімната Руденка.
— Ого, червона постіль, як передбачувано, — хмикає Чупарський, коли забігає в кімнату, а потім переводить погляд на стіну та пустотливо заламує руки, — Оуу, в тебе висить моє фото над ліжком, як мило, — протягує зухвало Остап, коли він чує, як за ним у кімнату залітає розгніваний Руденко.
— Це стенд моїх найбільших ворогів. Ти— засранець, — завмирає в дверях Рома та стежить за рухами Чупарського. В очах його видніється тисяча і один спосіб умертвити хлопця, але Ості вже все одно — він занадто вникнув у роль копії Руденка. Помирати, так з піснею. До того ж, таким знервованим, розпатланим та розчервонілим від емоцій цього демона він ще не бачив. Потрібно частіше йому набридати, такий вигляд Ромі личить.
— У мене жодного стенду немає, я прекрасно пам’ятаю твоє обличчя. — безтурботно каже Ості. — А от прокидатись і засинати з останнім поглядом на моє обличчя це якось дуже по-ґейськи і в жодному разі не по-ворожому, — самовдоволено каже Остап та насолоджується вибухом нових емоцій на обличчі Роми.
— Неначе пам’ятати як виглядає моє обличчя, це не по-ґейськи. І коли ти вже припиниш це неподобство? — роздратовано (хоча це слово напевно не описує весь гнів, який зараз він відчуває) питає Руденко.
— Ти називаєш себе неподобством? — театрально охає Ості та прикладає руку до серця. Потім він плюхається на ліжко та нахиляє голову аби дивитись понад окулярами на завмерлого в неабиякій люті Руденка.
— Це моє ліжко! Не смій нести туди бруд! — кричить Рома та підходить до гонорового хлопця з явним наміром викинути його з ліжка. Проявивши чудо координації (точно якийсь магічний ефект костюму) Чупарський ухиляється, біжить і сідає на крісло біля столу.
— Знаєш, а мені подобається з тебе знущатись, я тепер розумію твої закидони.
У Руденка починає сіпатись обидва ока. Дуже дивно, Чупарський думав, що через це на нього спустять собак.
— Ти будеш повторювати все, що я роблю? Все? — маніакально питає Руденко, а потім підходить до крісла. — Не боїшся, що твій моральний компас, чи як там та хрінь називається, почне показувати “Трішки (занадто) не в твоєму стилі”?
— Руденко, якщо ти почнеш робити щось погане мені або іншим, то я зроблю це тобі, — погрозливо понизив тон Чупарський. Руденко на це посміхається, неначе Ості тільки що потрапив у його нашвидкоруч поставлену пастку. Потім він встає перед Чупарським та тихо питає:
— Все? Тобто, якщо я відлижу Алісі, то ти мені відсмокчеш чи як?
Мозок Ості показує Помилку 404. Це точно не те, що він думає. Ні ні ні, Руденко точно не фліртує з ним. Точно ж..? Якщо він думає, що трошки флірту можуть збити його з мети, то він не знає, хто такі Чупарські!
— Навіщо тобі шукати Алісу, відсмокчи мені, буде швидше. — самовдоволено усміхаючись каже Остап. Таке точно змусить Руденка покликати таткову охорону та викинути його з будинку.
Так і є, адже Руденко повільно розвертається та йде до дверей. Всередині мозку Ості маленькі його копії святкують перемогу. Але все святкування йде коту під хвіст, коли він не виходить, а закриває їх на замок. Коли він розвертається, на обличчі червоноволосого розповзається усмішка.
— Ти сам цього попросив, Чупарський.
Коли Остап не рухається з крісла, а просто стежить за плавними рухами хлопця, Роман скидає піджак.
Від того, як швидко Чупарський встав, його голова закрутилася.
— Ти хочеш..? Ти не… зробиш цього! — напів промимрив-напів прокричав Остап. Кінчики його вух розчервонілись та злились з пофарбованим волоссям. Руденко на це лише зиркнув очима повними виклику, та сказав:
— Спорим?
Чупарський точно здурів. Це все цей клятий костюм: +10 до сили, -100 до здорового глузду. Саме тому, що він носить цей костюм, він відповідає не: ”Що ти таке кажеш?”, а:
— На що споримо?
Якби усмішка Руденка могла бути індикатором проблем, то в цей момент можливо це був передвісник Апокаліпсису.
— Якщо я тобі відсмокчу, то ти, звичайно ж, відплатиш тим самим, а також скажеш про це Юлі.
— Ти здурів?? — Ості дивиться на Руденка та починає серйозно вагатись, що він відступить від цієї задумки. Отримати мінет й дати мінет? Ме… Це не так вже й погано. Його батько з дитинства кормив його казочками про період “спробувати все, поки молодий”. Але сказати про те, що ти займався сексом з Руденком єдиній дівчині, яка тобі сподобалась за весь період навчання у коледжі? Чи вартий того мінет?
В голові у Чупарського відбувається Велика війна Думок:
— Ти серйозно роздумуєш чи отримати секс на шару чи ні? — спитав його особистий Андрій.
— Це Руденко. — парує Внутрішній Командир.
— Глянь на його личко і скажи, що ти не хочеш його. — Андрій підбігає до екрану та починає тикати в різні об’єктиви(фото) Роми.
— Добре, визнаю, він гарненький. Але це Руденко!!!
Гучне клацання пальцями перед обличчям вивело Остапа з замороженого стану. Ості швидко перевів погляд з дальньої стіни на (очевидно красиве) лице Руденка.
— Нарешті, — сказав той та продовжив. — Ти завжди так глючиш, я здивований ти здав сесію.
— Я ходив на чотири перездачі, — пробурмотів хлопець, досі трохи заглючено. Рома на це лише змірив його презирливим поглядом з-під (прекрасних, довгих та пухнастих) вій.
— Так що, ти будеш забиратися звідси, Чупарський, чи тупити тут? — спитав рудий та струснув головою, аби прибрати пасмо з обличчя.
“Як таке червоне волосся може бути натуральним? Він неначе в крові скупався… Цікаво, а він і там чер-..”
Думки Остапа перебив ляпас. Від сили удару, голова колихнулась вбік. Ості рефлективно прикладає долоню до щоки, яка починає пекти та приголомшено дивиться на Рому, який виглядає роздратовано.
— Може перестанеш губитись в своїй голові? На мене дивись.
— Вибач, — на автоматі каже Чупарський, а потім згадує питання та додає. — Я нікуди не йду.
Погляд рудої зарази змінюється з роздратованого на здивований й хлопець питає:
— Ти згоден на умови?
“Ооо… Він точно був впевнений, що ми не погодимось, тож тепер задкує, хах, — подумки хмикає Остап. Йому стає трохи соромно, що він вже думками погодився на секс. — Ну, добре що хоч можна тепер повеселитись.”
Чупарський розправляє плечі та дивиться зверху-вниз (наскільки це можливо, бо Руденко нижче десь на десяток сантиметрів) та повільно промовляє:
— Ну, тільки додамо умову на випадок твого програшу. Якщо я не кінчу, тоді ти від імені Клубу Роми Руденка зробиш пожертву до Храму Святого Миколая на подарунки дітям.
— Я?? Пожертву храму? Ти здурів? — голос Руденка піднявся на декілька октав і Остап ледве стримав потяг закрити вуха. Але замість цього він лше самовдоволено всміхнувся та продовжив знущатись в найкращому “стилі Руденка”:
— Так мило, ти впевнений, що програєш.
Через близькість їх тіл, Чупарський чує як Рома захлинувся слиною. Звичайно ж Ості думає, що він переміг, але Роман знову дивує його. Можливо Ості має перестати сподіватись, що він нарешті зрозумів його. Ніхто не може зрозуміти думки демона, який прикидається бути людиною. Саме тому, коли Руденко хватає його однією рукою за краватку та тягне його до ліжка, Чупарський може лише захлинутись своєю слиною та перечепитись через повітря. Руденко ж не звертає уваги на нього та навіть не зупиняється, поки Остап не сів на ліжко. Після цього він іде до столу й витягує коробку з очевидно презервативами. З ними в руці він розвертається, кидає їх поряд із завмерлим хлопцем й починає розстібати запонки своєї сорочки та шипить:
— Знімай штани.
В голові Остапа вмикається аварійне світло та вимикаються думки. Неначе зачарований хлопець розстібає та скидає піджак вбік, на що Рома, з вже закаченими рукавами, відповідає новим ляпасом навідмаш.
— Ти тупий, Чупарський? Штани знизу.
Дивним чином, такий агресивний підхід починає збуджувати Ості.
“Press F для мене друзі”, пролітає думка в його пустій голові й хлопець падає спиною назад та починає викручуватись зі штанів, точну копію яких він зараз бачить перед собою. Руденко ж чекає поки штани стягнуті до литок та наступає на них ногою. Руками взявшись під коліна Чупарського він підтягує його ближче до краю так, що його дупа ледь-ледь звисає, а сам опускається на коліна. Остап спирається на лікті аби побачити його наступні дії, а потім відразу ж шкодує та намагається думати про щось неймовірно віддалене від сексу, адже вигляд Принца Універу між своїх ніг здається змусить його кінчити при першому ж доторку.
— Я не буду це смоктати, — заявляє ця руда зараза, неначе він тільки-но не сказав, що він хотів відсмоктати Чупарському, поки не побачив його труси. Про що Ості відразу ж говорить.
— Причина..?
Руденко з огидою дивиться на пошарпані труси та піднімає голову аби з ледь стриманим обуренням каже:
— Ти ходив у моєму костюмі, взутті та навіть бейджику, але нормальні труси одягти — то вже перебір?
— Гей, по-перше вони чисті. Я зранку покупався.
— Ого, як мені пощастило, — перебиває його Руденко, але Ості продовжує з трохи підвищеним голосом:
— А по-друге, їх не видно. Думаєш я знаю, які ти труси носиш?
— Всі знають, які труси я ношу, я знімався у рекламі в них.
Остап декілька разів відкриває та закриває рота, але найкращий захист, це напад, тож він випалює:
— Ну я не знаю. Можеш якраз зняти свої штани й показати, все одно будеш роздягатись потім, тож можеш уже зразу.
Руденко спирається рукою на коліно Ості, встає, та починає витонченими (як його руки) рухами розстібати паска. За декілька секунд штани падають на підлогу і Руденко переступає їх та дивиться на розпластаного Чупарського в одній рубашці.
— Ого, як я здивований, в нього червоні труси, — беземоційно коментує Ості. — я очікував чогось більш…— Чупарський махає кистю, неначе шукає слово і Рома вкидує:
— Кельвін Кляйн?
— Ні, велику букву “Р” на члені та твоє фото на задниці. — серйозно відповідає Ості, а потім театрально охає:
— Там справді твоє фото? Ану повернись!
Руденко на це лише скалиться та швидко ляскає його по голих стегнах. Від неочікуваності, хлопець ойкає та підстрибує на ліжку, поки рудий опускається на коліна.
— Знімай цю нікчемність сам, я боюсь заразитись чимось. — каже Руденко, поки тягнеться до пачки презервативів та витягує один. Через секунду він завмирає й питає:
— А який в тебе розмір члена?
Ості та лягає на спину та піднімає стегна, скидаючи білизну.
— Десь сантиметрів шістнадцять? — трохи збентежено каже-питає Остап, наче він не міряв його щомісяця.
— Я про те, які презервативи треба брати, — закочує очі Рома та махає квадратиком в своїй руці, — я на себе взяв.
— Е-е-е… — розумно відповідає Остап та сідає, горблячись аби якось прикрити власну наготу. Він якось не думав, що розмір презервативів, має велике значення. Не спадає і добре. Але схоже для Руденка це дуже важливо, бо той секунду дивиться на нього, а потім знову встає та шипить, щось про те, наскільки все його дратує, поки йде до шафи в кутку кімнати. Витягуючи якусь коробку з неї він іде до столу та кличе:
— Чупарський, іди сюди!
Чупарський ж почувається не в своїй шкірі. Все, що він може робити — це мовчки підійти до Руденка та тихо стояти, поки той розкриває коробку та витягує лінійку разом з червоною стрічкою десь сантиметр шириною. На це Ості не може втриматись та починає тихо хихотіти. Коли Рома повертає свою увагу на нього, вже звично роздратований, хлопець видавлює тихе:
— У тебе все червоне…
— Я люблю червоний колір, — крізь зуби каже хлопець. Ості хмикає.
— Оу, зрозуміло, — каже він та спирається однією рукою на стіл, а іншою тикає на своє волосся. Руденко декілька разів відкриває і закриває рота, а потім б’є руку Ості та шипить:
— Заткнись вже, — він з презирством дивиться вниз. — Й в тебе має стояти аби виміряти правильно.
— То я типу… ну…— Ості робить робить декілька рухів, неначе обхвативши рукою член. Руденко на це знову закочує очі та беземоційно каже:
— Так. Подрочи собі.
— Вау, Руденко, а ти вмієш збуджувати, — саркастично каже Ості. Звичайно ж підняти член вдома не проблема. Але тут, стоячи посеред величезної пустої кімнати в одній сорочці та носках, з Руденком, який пристально дивиться на нього… Що ж, маленька проблемка. Він відкашлюється і тихо каже:
— Може ти відвернешся..?
— Ти, в біса, серйозно? — вибухає рудий.
Швидкими рухами він перериває коробку та виймає флакон. Гнівно зиркнувши на знервовано зкам’янілого хлопця, Роман зіжмакує одною рукою перед його сорочки та штовхає на стіл.
— Розстібни сорочку, — наказує Руденко, а сам відкриває флакон та видавлює собі на руку те, що виявилось змазкою.
“А що ще це могло бути, Ості? Кетчуп?”, коментує внутрішній Андрій та звідкись дістає попкорн. Але не встигає той почати їсти, як Чупарський запихає його в далеку куток голови та починає похапцем розстібати ґудзики.
Рома ж дивиться на член та напевно подумки нагадує собі про ціну програшу. Рудий голосно зітхає та бере ще м’якого Чупарського в ліву руку, що спричиняє сироти виступити на оголеному животі. Правою рукою Руденко розслабляє вузол на краватці, а потім перекидає її за спину Ості.
Потягнувши краватку назад так, що Чупарський мав нахилитись назад та впертись на руки, щоб не почати давитись, Рома починає повільно розтирати смазку по всій довжині.
Через кілька довгих моментів, в які Чупарський постійно затримував подих аби втримати соромні звуки всередині, Руденко вочевидь був задоволеним результатом, адже він мугикнув та намотав краватку на кулак. Через це Ості мав спертись на лікті, все більше лягаючи на стіл.
Рома, впершись рукою з тканиною, пришвидшив темп на напів уставшому члені. Від міксу задоволення та тиску на його горло, Ості відкинув голову та заплющив очі. Схоже це було якоюсь помилкою, адже Руденко різко зжав основу члену.
— Якого хріна? — розплющив очі Ості.
— Дивись на мене, Чупарський, — наказ супроводжувався ще один потягом краватки, від чого хлопець заскімлив та майже відчайдушно штовхнувся в кулак. Ніколи ще в розмові з ним голос Роми набував таких хтивих ноток. Хах, схоже Ості відкрив про себе дещо нове. Вік живи, вік учись.
Все важче було не звиватись під пронизуючим поглядом Роми. Після ще одного посмику тканини, з горла Ості вирвався голосний стогін.
— Блять, — прошепотів Руденко та нахилився до оголених грудей Остапа.
Швидко провівши язиком від лівого ореолу до шиї, хлопець повернув голову назад до грудей та закусив правий сосок. Чупарський ніколи не думав, що йому сподобається таке грубе поводження, але його член почав сочитись з преякулянтом.
Різко, рука з його члена пропала, як і тиск краватки на горло. Від порушеного задоволення, Ості заскиглив.
— Перестань. Тебе так легко збудити, що ти кінчиш ще до того, як я почну тобі смоктати, — сказав Руденко збоку, де він потягнувся за серветками аби витерти смазку з руки. Голос його був приємно збуджений, а обличчя та шия почервонілі. Коли зіжмакана серветка полетіла у смітник біля столу, він взяв стрічку та обмотав її біля основи пенісу. Рефлексивно Ості подався стегнами вперед, але рух зупинив рик Руденка:
— Не рухайся.
Після цього Остап відключився для реального світу, аби (не)спокійно пережити ґей-паніку та переосмислити свої уподобання в сексі. В принципі, якщо забути, що це Руденко, та просто насолоджуватись прекрасним виглядом рудого, то все не так і погано. Але це Руденко, як можна забути???
З глибин кризи, Ості витягує пекуче відчуття на стегні. Звичайно ж, Руденко знову ляснув його.
“Добро, що не по обличчю”, думає Ості, але потім лякається того, що він би не відмовився від ще одного ляпаса також.
— У тебе 57 розмір, — каже Рома та бере презерватив такого розміру, відкриваючи його та знову торкаючись хлопця. Коли презерватив повністю натягнутий, Ості зі здивуванням дивиться вниз, адже ще ніколи це не було таким зручним. З губ мимоволі зривається:
— Ого…
Рома ж пшикає якийсь спрей собі в горло.
— Що це таке? — здивовано питає Чупарський. На це Руденко кривиться та відповідає:
— Спрей аби не знудило через тебе, — потім вже нормально додає, — спрей діє як обезбол, аби горло розслабилось.
— А… — розумно відповідає Ості та трохи йорзає по столу, спираючись долонями позаду себе. Руденко підтягує крісло на роликах перед ним та сідає, паралельно беручи ліву ногу під коліном та опускаючи її на ручку крісла..
— Навіть не думай тягнути за волосся, бо я тобі член відкушу, — погрожує він й проводить рукою правим боком Чупарського. Той голосно хмикає:
— Ага, вкусити аби потім “заразитись чимось”, — показує повітряні гачки руками, а тоді усміхається та кладе одну руку на голову Руденку. — Вперед, кусай.
— Ти сам напросився, Чупарський, — тихо шипить Руденко та різко опускає голову до піднятого стегна й кусає.
— Бля-, — скиглить Ості. Рудий піднімає очі на нього та тримаючи зоровий контакт повільно облизує місце укусу. Цим він нагороджений новим стогоном.
Таким чином Руденко повільно просувається все ближче до члену.
Укус, погляд, язик, стогін.
Руки ж його блукали по зворотнім боці стегон та бокам Остапа. Ці доторки важко назвати масажем, адже були вони на межі задоволення та болю, але Чупарський чекав кожного наступного з все більшим бажанням. Рука Ості ж залишалась безвольно лежати на волоссі Роми. Не наважуючись якось направляти хлопця, Чупарський насолоджувався, поки його стегна розквітали все новими яскраво-червоними мітками.
Коли його давно забутий член нарешті торкнулась рука Руденка, з горла виривалось скиглення. На це рудий лиш усміхається та дошкуляє:
— Думаєш, кінчиш як тільки я візьму тебе в рота?
На це Ості мовчки зиркнув на цю рижу заразу та пересунув руку аби напівлежати на столі більш стійко. Руденко почекав поки Чупарський знову застигне та захватив головку в рота.
Якби Руденко не був таким засранцем та промовчав, то Ості можливо (абсолютно точно) кінчив би від такого краєвиду; ледь стримавши порив зжати волосся в кулак, Ості подивився на стелю.
Рука ляснула його й без того постраждале стегно, через що Ості перевів погляд назад на Руденка. Вочевидь нагороджуючи Остапа за хорошу поведінку, Рома почав повільно рухатись.
Ще ніколи Чупарський не дивився в очі Руденка так довго. Смарагдові зазвичай, зараз вони були майже всі залиті темрявою розширених зіниць. Темні мішки під очима додавали йому божевільно хтивого вигляду, а червоні пасма чуба прилипали над не менш червоними бровами. Остап не втримався та зачесав волосся пальцями назад.
Звуки відсмоктування перебивались скрипом крісла та все частішими стогонами від Ості. Руденко опускав голову все ближче до живота, іноді зжимаючи рукою основу члена, або й зовсім випускаючи його з роту, аби провести язиком по всій довжині. Через пару хвилин Остап вже не міг втриматись на лиш одній руці та впав на стіл спиною. Голова його звісилась зі столу, але кого це хвилює, коли тобі роблять такий диявольськи крутий мінет? Точно не тіло, яке звивається від насолоди на столі.
Через, що відчувалось як вічність, а в реальності напевно було кількома хвилинами, Ості відчуває як його член вже не тримає рука, а повністю обволокує тепло й він починає стогнати безсенсовні слова:
— Р-рома…бля- так… будь ласка…
Щось (можливо слова, а можливо просто Чупарський), сподобалось Руденку, й він застогнав, що послало хвилю вібрації по члену, від якої стегна хлопця почали рухатись вверх. Глибше, далі в тепло. Руки на бедрах пришпилили його до столу, від чого Ості голосно заскиглив:
— Будь ласка, будь ласка…
Вдихи та видихи хлопця замінили благання. Думки висипались з його закинутої голови, залишаючи лише чисте задоволення та відчуття непохитних рук на стегнах.
Все разом не залишало йому іншого варіанту, як кінчити, стискаючи волосся Руденка в кулаці, відчуваючи, як Рома давиться від несподіваного натиску.
Мить білого шуму у вухах і хлопець забуває своє ім’я, поки не чує як десь відкашлюється Руденко, паралельно встаючи зі стільця та рикаючи:
— Кх-..Сука, Чупарський, кха- блять!
А, ой. Не тягнути за волосся.
“Комусь відкусять член.’’
— Я випадково, — мляво починає виправдовуватись Ості, все ще відчуваючи припливи задоволення. Його тіло відмовлялось рухатись. Всі м’язи раптом стали електричними дротами; від кожного руху хотілось тихо скімлити. Але звичайно ж Руденко має все це перебити та вдарити його по стегну.
— Пам’ятаєш, як ти сказав, що все що я зроблю, ти зробиш мені? — його голос був трохи хриплячим, горло напевно втомлене від члена Остапа.
— Та дай відійти, — відмахується хлопець та кряхкотись, намагаючись сісти. Кілька секунд він дивиться на свій член і не дивується, коли бачить, що Руденко вже почав замахуватись задля ляпаса.
Він дозволяє себе вдарити.
Він дозволяє себе вдарити.
В голові, один Ості питає у іншого: “О Боже, що з ним не так…”
Біль трохи бодрить його й хлопець починає стягувати презерватив, поки Руденко злиться та погрожує поряд:
— Чупарський, ти мій член в собі ще тиждень відчувати будеш.
“Окей, звучить доволі травматично… Ауч?”, думає Ості та встає на нестабільні ноги, аби викинути презерватив. Потім він дивиться на коробку й переводить погляд на Рому:
— Я ще до речі не робив… Ем… Мінет, — зізнається хлопець і потім трохи невпевнено питає: — Ти оту штуку прискав. Можна мені..?
Руденко фиркає та починає знову ритись в коробці.
— Звичайно ж можна, ще не хватало аби тебе на мою підлогу знудило.
Через хвилину він дістає два флаконів і питає:
— Вибирай. Алергія якась є?
— Та наче немає. А ти який брав? — Ості бере в руку коричневий флакон схожий на той, який використовував Рома. У неймовірному прояві цивілізованості, рудий спокійно відповідає, а не кричить.
— У тебе солона карамель. Я надаю перевагу маслянистому рому, — він крутить в руці світліше коричневий флакон, а потім показує на коробку, — Є ще кориця.
— Давай карамель, — Ості кладе ром в коробку та протягує руку, але Руденко чекає секунду, а потім каже:
— Рота відкрий, — відкриває ковпачок, й додає, — я впевнений, ти не знаєш як це робити.
— Та що там робити, вприснути в рота й все, — бурчить Ості, але нахиляється та відкриває рота. Руденко бере його підборіддя та знову наказує:
— Я маю бризнути тобі на задню частину горла, тож відкрий більше.
Через секунду, Ості відчуває два пшики та насичений смак карамелі.
— Пішли до ліжка, я не буду мучитись на столі, — каже Руденко поки ставить спрей на стіл.
— Тобто мені на столі мучитись — нормально?
— Я думаю, ти б і на підлозі був не проти, — глузливо зазначає Рома, поки підходить до ліжка, а потім застигає.
Ості ж бачить купу непристойних думок про Руденка та підлогу. Незручно? В біса. Гаряче? Середина на половину. Але те, як Рома сказав це… Бляха, заспокойте його хтось, здається це вже хвороба. То все костюм.
Руденко ж знімає свою сорочку, а потім і труси. Непристойні думки набувають новий виток. Коли й всі частини одягу зникають в купі біля ліжка, а оголений хлопець повертається до Остапа лицем, той не може втриматись й приголомшено питає:
— Що це таке..?
Рома на це саркастично відповідає:
— Я звичайно знав, що ти ідіот, але ж не настільки. Це член, Чупарський, в тебе такий теж є, — закатує очі хлопець, а потім нахабно додає, — мій звичайно красивіший.
— А де… — Остап махає рукою в районі паху.
— Що де? — роздратовано запитує рудий та сідає на ліжко.
— Волосся. Ти такий… безволосий.
— Чупарський, це називається доглядати за собою. — відповідає Руденко, а потім додає, — Тобі б теж не завадило.
— Не всім же бути такими ідеальними як ти, — саркастично каже Ості та знову дивиться на пах рудого. Член того вже виглядає досить твердим для того аби одягнути презерватив і Руденко напевно має такі ж думки, бо він тягнеться до одного, відкинутого на початку, та відкриває. Горло Чупарського відчувається на диво розслабленим та водночас повне слини.
— То я, кхм… почну? — обережно питає Ості, коли Рома посувається ближче до підголів’я ліжка.
— Ну, думаю ти вже закінчив, — хмикає ця зараза та розсуває ноги. Ості різко хоче сховатись десь під ліжком. Здається, від такого краєвиду, його член знову почав сіпатись з цікавістю. Шкіру Роми хочеться спробувати на ніжність: схоже навіть його ноги були побриті. Чи проепільовані?
— Чупарський бляха, — копає його п’яткою Рома. Потім він наче зжалюється над недосвідченим хлопцем (ха, Аліса завжди казала, що в нього аура покинутого песика) та підкладає собі подушку під поясницю.
— Сядь та обіпрись на лікті, — командує Руденко та чекає поки Ості виконає. — Тепер візьми в одну руку та імпровізуй.
— Так, сер, — салютує хлопець напівжартома та бере Руденка в праву руку. Іншою ж він бере трохи далі ніж під коліно та впирається ліктем в ліжко.
Він починає розглядати член в своїй руці, а потім відчуває дотик до свого волосся. Ості піднімає погляд та вкотре зустрічається із зеленню очей Роми. Він бездумно цілує головку та здивовано відчуває спазм у стегні хлопця. Натхненний позитивною реакцією (якщо судити по відкритим губам Руденка), Чупарський веде язиком по всій довжині. Член Руденка напевно трохи менший за довжиною та в товщині.
Ості направляє головку собі в рота та декілька разів натискає кінчиком язика в уретру. Схоже це подобається Ромі, адже його дихання частішає.
Набравшись сміливості, Чупарський починає повільно опускати та піднімати голову, з кожним разом намагаючись захоплювати все більше. Рука в його волоссі в’яло тримала передні пасма.
Чупарському трохи набридла ця поза й він випустив член з рота з голосним звуком, та обидвома руками закинув ноги Руденка собі на плечі. Через секунду, Рома знову був всередині, а рука у волоссі починає сильніше стискати пофарбовані локони.
Ості намагається розслабити свою щелепу та не перестати дивитись на обличчя Роми.
— Так, молодець, ха…— шепоче Руденко та починає натискати на голову Ості, змушуючи його розслабляти щелепу. Декілька моментів звикаючи до нового темпу, хлопець намагається увібрати все більше, ненаситно заковтуючи Рому.
З губ рудого починають випадати слова, які Остапу важко розібрати через прилив крові в голову та брак кисню. Схоже це стає дуже зрозуміло і для Руденка, бо він перестає штовхатись в Ості, а також голосно каже:
— Дихай носом. Давай, Чупарський, ми ще не закінчили, — він легко тягне за волосся і Ості випускає член з вуст та починає голосно та глибоко дихати.
— Змінимо позу, — через декілька секунд голосних вздохів каже Руденко та починає зповзати з плечей Ості та повзе до стіни так, аби сісти. Він все ще тримає волосся Чупарського, який стогне та намагається швидко підповзти на ліктях та тремтячих колінах назад до паху Роми.
І ось Руденко напів сидить на подушках, а між його ніг лежить Ості та намагається дихати.
— Відкрий рота, — наказує рудий і однією рукою бере свій член, направляючи його у вже люб’язно відкриті уста Чупарського. Рука у волоссі тримає його натягнутого на член. Непохитно. Забороняє рухатись, забороняє все, аби лиш приносити задоволення Ромі.
Хіба є щось важливіше, ніж це?
Декілька митей нічого не відбувається, а потім він відчуває, як пальці починають проводити крізь його волосся, приємно дряпаючи скальп. Тіло Ості вражає абсолютно новим типом задоволення; невеликі рухи Руденка змушують його чутливі нерви скорочуватись. З кутів рота вже давно почала витікати слина, на яку ніхто не звертає уваги.
Здається, що пройшла вже вічність, а Ості все ще торкається носом паху Руденка, а руки все ще розчісують його волосся, але неочікувано зверху звучать слова:
— Як би гарно ти не виглядав з моїм членом у роті, але я хочу кінчити колись сьогодні.
Після цього, Руденко починає знімати та натягувати Ості на себе, набираючи темп з кожним разом. З його вуст почали сипатись тихі видихи, періодично змінюючись стогонами, які хлопець навіть не намагався приховувати, неначе не звертаючи уваги на Ості, хоча очі рудого ніколи не покидали напівзакритих очей Чупарського. Використовуючи його рота як іграшку для власного задоволення, Рома напевно навіть не усвідомлював, що він смикає за волосся, а Ості не міг та й не те, щоб хотів йому сказати про це. Вже через десяток секунд темп був шалений. Якби не спрей, Ості вже напевно б знудило від перенапруження його м’язів горла. Слина стікала з підборіддя хлопця, ще більше допомагаючи Ромі брати його вуста, відокремлюючи його розумні думки з мозку, залишивши лише слова “Більше, глибше, дужче та будь ласка”. Останнє Ості почав несвідомо стогнати, що проявилося як незв’язні звуки, які посилають приємні вібрації в м’язи члена Руденка.
Стогони Роми через нестачу голосу змінились хрипами, які ставали все частіші, чим більше Ості скімлив. Здається десь між стогонів Роми, Ості забув як дихати. Та і навіщо йому це знати? Руденко завжди каже, що він тільки псує повітря, а так він хоч допоможе принести задоволення рудому.
Можливо він вирубився на секунду, але до тями Ості привели застиглі руки на його щелепі та голосний і хриплий стогін хлопця. Через секунду він вже відпльовувався збоку, поки його слина неконтрольовано текла на червоні простирала, утворюючи мокрі плями за які його точно покарають.
Неначе нізвідки підборіддя хлопці схопили й карі очі зустріли зелені. Помітити, що очі навпроти зелені було б неможливо, якби вони не були так близько — зрачки Руденка були розширені до неможливості. Ці очі дивились на Ості неначе той був водночас елітний наркотик та недосліджений досі жук.
— Чупарський, та ти був народжений аби смоктати, — великий палець Руденка грубо натиснув на його нижню губу й Ості бездумно засмоктав його всередину. Насмішка прикрасила обличчя навпроти й він витягнув палець, але все ще залишив руку тримати лице:
— Думаю, я знову виграв спір, — самовдоволено потягнув Рома. На те аби зрозуміти слова хлопця необхідно було занадто багато нервових сполучень в мозку, але в голову Ості панувала пустота. Саме тому він розумно й цілком передбачувано спитав:
— Га?
— Я. Виграв. Спір, — із перебільшеною артикуляцією повторив Руденко. На порожній від розуміння погляд Ості, він видихнув та, ніби робив величезну послугу, пояснив, — Ти сказав: “Зробиш шось погане, я зроблю таке тобі”, потім ми домовились, що якщо я зроблю тобі мінет, то ти мені відсмокчеш та повідомиш про це Юлю. Тому я чекаю на це. Дуже, дуже чекаю, Чупарський.
— Я-! Що ти-!
На захист Остапа: а що б ви сказали, якби ваші мізки спочатку висмоктали, а потім витрахали з голови?
Поки Ості лише і може, що спантеличено та розгублено відкривати-закривати рота, переосмислювати рішення, які він робить в своєму житті, Рома хмикає та виповзає з ліжка й починає одягатись. Піднявши один елемент одягу, він його прискіпливо оглядає, а потім або вдягає, або кидає в завмерлого Ості. Коли в нього прилітають його труси, Ості нарешті виходить з ступору та бачить одягнутого Руденка, який поправляє сорочку та прибирає сміття в кошик біля столу. Неначе зачарований, Чупарський починає застібати сорочку та натягувати всі інші елементи одягу. Коли він закінчив, то не може глянути Руденку в очі від дивної знервованості. Вочевидь, це лише його проблеми, бо Рома підходить (занадто близько, занадто швидко) та знову бере його підборіддя між своїх мастерних тонких пальців та каже:
— Я не проти повторити спір, твій рот це щось незабутнє і мій член виглядає між твоїх губ неперевершено.
Інтенсивність погляду Роми та бажання, яким пронизано кожне слово Руденка, вибивають опору з під ніг Ості й він лише може, що пробубніти знесилено:
— О Боже…
— Не смій згадувати Бога в моєму домі! — як рефлекс огризається Рома й Чупарський починає голосно сміятись. Його горло болить й це чомусь найкраще відчуття на землі, а Ості просто сміється, випускаючи всі нерви й просто насолоджуючись повним абсурдом, який є його життям. Руденко нахмурено спостерігає та уїдливо коментує:
— Нарешті втратив останні клепки?
Ості лише заходиться сміхом ще більше, згинаючись навпіл. Схоже Руденку не подобається не бути в команді тих, хто знає, й він роздратовано питає:
— Та чого ти волаєш?
Ості зиркає на лице Роми. В голові його пролинає: “Та пішло воно все” й хлопець припадає своїми вустами до вуст навпроти. Руденко проводить рівно три секунди заморожений в шоці, а потім шарахається від Чупарського неначе в переляці. Обличчя повне здивування та обурення, але Ості просто усміхається та каже:
— Буду користуватись цим аби заткнути тебе. До наступного разу, Руденко.
Залишаючи Рому лише блимати в шоці, Ості виходить з кімнати та мчить донизу, аби знайти Андрія. Через п’ять хвилин блукання по маєтку, той нарешті знаходиться в якійсь вітальні номер три. Андрій сидить в телефоні за столом з пустим виразом обличчя та їсть щось, що виглядає як еклер. Коли Ості підходить до нього, то він незацікавлено піднімає очі. А потім Ості бачить, як крізь його обличчя проходять всі п’ять стадій прийняття горя.
— Чуваче… — протягує він трагічно, — Руденко?
— Руденко, — видихає Ості й потім іде до виходу. За ним, поспіхом запихаючи (“Не думай за член, не думай за член”) недоїдки, біжить Андрієнко.
Надворі Чупарський не зупиняється та просто продовжує йти, вони викличуть таксі пізніше. В голові нічого конкретного, лише безмежна зелень очей Роми та його ж власницька поведінка. Бляха. Він пропаща душа.
— То… Хочеш поговори? — починає Андрій.
— Просто йди, — відрізає Ості.
З поганих новин: він продався дияволу.
З хороших: йому відсмоктав Рома Руденко.