Work Text:
День Рай’ґі починається з молитви — вже останні років сорок починався. Скільки він себе пам’ятав, йому було легко спілкуватися з Богинею, куди легше, ніж з усіма зі свого оточення. З нею можна було бути чесним, можна було ділитись планами, вона завжди бачила всі його успіхи і перемоги. Вона була з ним, коли він ставав її руками для нанесення покарань за відступництво і гересь.
Можна сказати, з Лолс у Рай’ґі були найближчі і найтепліші стосунки. Іншого від доладного дров і не очікується, але на справі багато хто, особливо понижче статусом, знаходить одну душу, з якою він вибудовує достатньо близький контакт, щоб розділяти почуття. Рай’ґі був з доладний і нікого собі не шукав. Він був зразковою дитиною, вдало поступив до академії, як йому і наказали його мати, які мали на нього високі надії, і студентом теж Рай’ґі був відмінним. Його завжди ставили у приклад, як от:
— От Рай’ґі Теячюмет ще до випускного стане Верховною Жрицею, вам, дівчата, варто протерти очі і зосередитись на службі!
Нічого не помітили дивного у цій фразі? А там була відповідь на те, чому Рай’ґі, на відміну від суродженець, не шукав собі причину на голову.
Рай’ґі нікому не міг розказати, що він — він.
Всі думали, що Рай’ґі занадто формальний, що він ніколи не одягається відкрито, чи хоча б так, щоб акцентувати свої форми — Рай’ґі просто ненавидів це робити, і, оскільки їхня робоча форма була достатньо вільною, щоб приховати більшість статевих ознак, Рай’ґі користувався цим на повну, і замовляв безформний крій.
Всі думали, що Рай’ґі занадто формальний, що він ніколи не залишається з іншими на вечірках і вечорницях по заняттях чи чергуваннях. Що він ніколи не обговорює себе, і притримується нейтральних тем, де це було можливо.
Холодність надавала Рай’ґі регалійної аури, і до нього близько не підходили. Адекватна стратегія виживання в їхньому кодлі — ставати на те місце, яке залишають після себе ті, хто помер, намагаючись відкусити більше ніж можуть розплавити.
Рай’ґі залишалось п’ять років до випуску. Його вже вільно відпускали на місцеві патрулі в якості практики підтримання виконання всіх законів на вулиці — йому таким займатися наступні віки свого життя, до підвищення, як мінімум.
Одного дня, такого самого, як і завжди, у Райʼґі було поставлено чергування. Йому приставили з пʼять молодиків-солдатів, і він рушив за звичним маршрутом. На них було приблизно пара квадратних кілометрів здебільшого спокійної місцини на шість годин.
Весь цей час Райʼґі виконував свій обов'язок якнайбільш прискіпливо. Сьогодні не було виключенням. Якісно виконане завдання — найменше, що він може зробити для своєї Богині. Зазвичай, на його чергуваннях нічого не відбувалось, і йому доводилось більше кричати на власних підлеглих, чим на правопорушників, та в цей день йому особливо пощастило.
Місіонерки. На його очах, пара дівчин розмовляла з якимось хлопцем очевидно низького походження про «Послання Місячної Танцівниці». Не на його зміні.
Швидке начаровування невидимості на весь загін допомогло їм напасти зненацька. Хлопця зв'язали і з ним розберуться пізніше — якщо розберуться, а не просто відпустять, бо, чесно, кому той пацан потрібний, коли прямо тут є пара геретичок.
Сил Райʼґі вистачило на те, щоб попередньо послабити ейлістраянок, його хлопчики розібралися з ними — залишили в живих, без чарувального фокусу, зброї, обладунків і всього, що в них було в сумках.
Сьогодні Райʼґі мав з собою неймовірний улов. Звісно, всі його похвалили, навіть дозволили самостійно розібратися з відступницями, організувати церемонію жертвоприношення, всі справи. «Хто знайшов — того і здобич».
Ніхто і не помітив, що з Райʼґі трохи більше відволікався. Виглядав не настільки радісно, як мав би. Трохи повільніше пересувався. Його думки були забиті сном, який він бачив нещодавно — з два місяці тому. Більшість своїх снів Райʼґі забував, але цей він пам'ятав краще свого щодення. Хіба не єдине, про що він не розповідав Темній Матері.
Місячне сяєво. Райʼґі ніколи не бачив його наживо, але, судячи з описів, які він чув, це було саме воно. Брехливо-м'який, трохи повітряний, мелодичний голос, який нібито окутує його з усіх сторін. Тихо музика невідомих інструментів. І, власне, послання:
Скільки себе пам'ятаєш, тебе турбує несправедливість твого народження. Необхідність брехати всім виснажує тебе щосекунди. Ти — живий парадокс. Ти знаєш, що не маєш видавати себе за того, ким ти не є, проте у тебе немає іншого вибору. Якщо ти хочеш це змінити, стати ким, ти завжди був, то доєднуйся до мого оборотного танцю. І я надам тобі те, що не змогла тобі надати моя мати.
З того часу, Райʼґі більше часу проводив у архіві. Він «досліджував ворога» — насправді, просто шукав згадки про той ритуал, про який йому нашепотіла та місячна зрадниця. Його цікавість колись його уб'є — казали йому викладачки, і, можливо, вони мали рацію. Проте, зараз Райʼґі вміє замітати сліди і не потраплятися нікому на очі з записами про доньку Лолс.
Оборотній танець був ритуалом, який дозволяє моментально змінити стать. Біологічно, нібито ти таким і народився.
Якщо щось і могло змусити Райʼґі ступитися шляху, то це можливість слідувати йому правильніше.
Дівчатам-ейлістраянкам залишалось жити 30 годин. Якщо він правильно розіграє всі карти, то зможе і стать змінити, і все ще принести тих зрадниць в жертву. Таким чином, він тільки краще зробить для себе. Лолс завжди його любила незважаючи на те, що він — чоловік. Вона не розізлиться на нього за те, що він використовує всі доступні ресурси, щоб могти виконувати її догму.
Райʼґі збирає групу жриць, які мають допомагати йому з ритуалом жертвоприношення. Перед тим, він збирає все необхідне для «оборотного танцю» і ховає в залі, яку зарезервував на ті кілька годин. Підготовка до ритуалу, який Райʼґі планує ставити привселюдно, починається з, власне, підготування офіри.
Він наказує молодшим клірикиням привести сюди зрадниць, поки сам він «займеться важливішими справами». Ця справа — заспокоєння себе перед невідворотнім. А що, якщо він — неправий? Що, якщо Богиня покарає його за цю витівку? Що, якщо його спіймають завчасно і йому настане кінець?
Все своє життя Рай’ґі знав, що він — чоловік. Тож, звідки у нього цей дурний мандраж? Він переховував цей факт від всіх крім самої Лолс — зізнатися у своїй натурі було би гересю. Неповагою. Злочином. Нарешті, він зможе жити так, яким його задумала Богиня. Можливо, його стать була покаранням душі минулого дров, якому вона належала. Можливо, то було покарання його батькам. Можливо, він не мав робити те, що планував.
Але він вже обрав. Рай’ґі хотів і жити, і облегшити собі життя. Скинути зі своїх плечей тягар зацикленості на вічному парадоксі — шанс, який йому може вдруге і не випасти.
Райʼґі не був з тих, хто відкидає шанси.
Він зачиняє двері і проходить вглиб зали, де стає перед ошатним вівтарем.
— Перед вами я завжди був чесним, Темна Матір. Я брехав своїм сестрам і братам, матері і Матроні, всім своїм підлеглим, та перед вами завжди був чистим, і ніколи не ховав факту своєї статі. В мені достатньо поваги зізнаватися вам у найстрашнішому, і я можу винити тільки гересь своїх батьків у тому, що Ви не послали їм справжню доньку.
Райʼґі перехопив амулет — адамантинового павука орнаментованого шістнадцяттю рубінами, чотирма червоними сапфірами і вісімкою діамантів. Його святий символ, якому він чесно служив останні роки.
— Сьогодні це зміниться. Сьогодні я стану справжнім собою. Я використаю для цього сили Вашої доньки. Направте мене, Пані Павуків, і дайте сил противитись навіюванням її триклятих жерців, нещасним геретикам не жити, моя рука покладе їм кінець. Але тільки по тому, як я їх використаю. Пробачте і прийміть мене після моєї трансформації.
Райʼґі кинув погляд на стіни навколо. Прямо за ним, його тінь перетворилась на величезного павука. Він посміхався.
Або ж найкращий, або ж найгірший знак.
У двері постукали. Час настав. Райʼґі залишає символ висіти на шиї і становиться у прохід, відкривши двері назовні.
— Ви двоє — заходьте.
Гаркнув Райʼґі ейлістраянкам — одній зовсім молодій, іншій — всього лиш трохи старшій.
— Подумайте–
Намагалась врозумити його молодша, але Райʼґі обірвав її раніше.
— Думати тут маєте тільки ви двоє — про те, наскільки ви ж помилилися, що трапили нам на очі.
Після чого клацнув зачаровано–сяйним батогом по підлозі. Три голови наґайки на його поясі незадоволено зашипіли. Молодші клірики позаду зняли з поясів свої булави.
Ейлістраянки переглянулись між собою, старша зітхнула і насупилася, ступила погляд у підлогу і пройшла всередину. Молодша поспішила за нею, дивлячись тільки на те, що вона робить, із сумішшю страху і обурення.
— Ти теж очей не підводь, потворо! — Крикнув один із молодших жерців Лолс, і дівчинка аж стрепенулась, підняла плечі і опустила обличчя, аж згорбилась. Обидві зупинилися прямо за порогом, не ризикуючи йти далі без наказу.
Інші жреці почали визуватись щоб зайти всередину зали, але в цей момент Райʼґі їх зупинив.
— Залиште нас на деякий час — перевірте, чи всі готові ідоли, які я запрошувала для ритуалу. У мене поки що є деякі питання до цих блядей. Я відкрию двері, коли закінчу з ними.
— Але ж…
— Вам не зрозуміло завдання? Чи ви ставите питання до мого авторитету? Найвищої серед вас жриці? Перед полоненими?
Його підлеглих не стало за секунду. Райʼґі спокійно видихає і накладає складний арканний замок, а потім — і поле тиші на єдині двері. Тепер їм ніхто не завадить.
— Високої ти думки про себе, раз думаєш, що одна!
— Одна!
— Зможеш нас перемогти!
Закричали дівчини–ейлістраянки, яких він упустив з поля зору, і накинулись на нього з нематеріальними мечами чистого місячного світла. Райʼґі тихо вилаявся — ці дівки звідкись знайшли спосіб начарувати заклинання, це його помилка! — і парою прицільних, але одноразових контрчарів розвіяв їхні клинки.
— Я хочу з вами поговорити, шановні.
Дівчини переглянулись між собою і не розслабили бойової стійки.
— Якщо ви проведете один ритуал, я залишу вас в живих.
— Брешеш!
Кричить молодша і оглядається коло, може, знайде щось, чим можна битися.
— А нащо тоді мені лишатися одним з двома сильними і злими клірикинями?
— Ми не злі! — Закричала молодша, як її перервала старша:
— Зажди. Вона справу каже.
— Вам дійсно варто перевірити вуха і вибіркове слухання.
— За себе кажи.
— Я можу знайти ще випадкових ейлістраянок, аби вони провели ритуал, я можу почекати.
Райʼґі склав руки на грудях — під грудьми, якщо точніше, — і сперся на одну ногу. Всім своїм виглядом показавши, що подальшої бійки він не прагне, йому залишалось тільки чекати, коли ці двоє заспокояться. І старша заспокоїлась першою:
— Гаразд, гаразд. Що тобі треба?
Ковтнути клубок у горлі було складніше, ніж будь-коли, але вибору не було.
— Проведіть на мені «оборотній танець».
В залі повисла тиша, яка можна було розрізати навіть дуже тупим ножем. Райʼґі через власну невпевненість і тривожність дивився з гордо піднятим підборіддям на полонених. Полонені ж піднімали з підлоги щелепи.
Трохи заспокоївшись і ще раз переглянувшись, молодша запитала:
— Ти… Звідки ти про це знаєш?
На це відповісти було легше.
— До всіх дров доходить послання Ейлістраї. Мені вона розказала про оборотній танець — що він зможе дати мені те, чого не змогла дати Темна Матір. Після деяких розслідувань, інформація підтвердилась. Я знаю, що вам потрібно до ритуалу — все вже готове і чекає в цій залі.
— Але ж… Це зала молитви Лолс.
— Вона не буде проти. Я отримав її благословення.
Жриці Місячної Танцівниці переглянулись. Ця жінка була не в своєму глузді. Жодна жриця Лолс не попросила би змінити її стать. Їх всіх скоріше вб'є Лолс ніж дозволить провести необхідний ритуал в її офірній залі!
Старша жриця Ейлістраї прокашлялась у кулак і підійшла ближче до Райʼґі, і той дозволив їй.
— Я накладу на тебе Зону Правди в перевірю щирість твоїх намірів.
Вона пояснила свої дії та Райʼґі тільки стенув плечима:
— Все в твоїх руках.
Декількома секундами — і трьома проваленими перевірками — опісля, це Райʼґі допитують, а не він.
— Тож… Чи дійсно ти хочеш, щоб ми провели на тобі ритуал «оборотного танцю»?
— Так.
Це… правда.
— Ти точно хочеш результатів «оборотного танцю»?
— Так.
Це… правда.
— Ти точно не вбʼєш нас після того, як ми закінчимо ритуал?
— Ні.
Це… правда.
— Ти точно не накажеш іншим вбити нас після того, як ми проведемо ритуал?
— Так.
Це… правда.
Клірикині непевно передивляються одна між одною, не знаючи, що ще питати, і чи є сенс? Очевидно, що ними намагаються скористатися.
— Добре. Нехай. Ти не можеш гарантувати майбутнього. Тож. Ми згодні за однієї умови.
— Якої?
Райʼґі був готовий на багато що, раз вислуховував умови власної здобичі.
— Ти не вб'єш нас сьогодні. І ти повернеш нас туди, де знайшов.
Забагато хочуть.
— Перше можливо. Друге — ні.
— Тоді ти просто вб'єш нас і залишишся без благословення.
— Я…
Я обіцяв Лолс вбити їх власноруч. Я не можу зараз відступити від своєї обіцянки.
— Я подивлюся, що можу зробити. Я не можу відкладати церемонію жертвоприношення задовго… Всі очікують можливості знищити зміюк, які пробралися на наше павутиння. Я… Можу замінити вас. У мене є пара дівчат, які виглядають схоже, серед слуг, я можу їх зачарувати так, що ніхто і не впізнає різниці.
— Пусте. Ми не дозволим іншим дров, навіть жрицям Лолс, вмирати через нас.
— А що ви тоді пропонуєте?
— Втечу із нами.
— Виключено. Ніколи. Або ви перестаєте качати права і проводите на мені ритуал, або я вбиваю вас екстра боляче.
— Тоді ми волієм смерть службі силам Лолс.
— Гей… Можливо… — Вперше за перепалку подала голос молодша клірикиня, — Ї– Йому так погано, бо з Лолс він не може бути собою? Може, йому треба показати трохи світла і ми зможемо поставити його на кращий шлях?
— Свята наївність. Ця жінка просто хоче нас вбити, тому знущається з нас.
— Але він дійсно хоче стати чоловіком…
— Лолсити — ті ще збоченки, тобі не знати. Я проти.
— Як вас звати, ще раз? — Обірвав їх Райʼґі.
— Калене, — швидко відповіла молодша.
— Кіара, — насторожено промовила старша.
— Чудово. Калене, стань поряд зі мною.
Вона з нерозумінням підійшла по ліву руку Райʼґі.
— Ні, не роби цього!–
Ніхто кліпнути не встиг, як старша жриця впала на підлогу, безсила і дезорієнтована.
Райʼґі схопив Калене за руку, коли вона смикнулась в сторону старшої, але нічого їй не сказав. Дав їй хвилинку обдумати ситуацію, і вона сама розслабилась, повернулась до нього і спитала:
— Показуй, де все.
— Під вівтарем.
Підійшовши до необхідних матеріалів, Калене різко видихнула:
— Ти добре приготувався…
Є що сказати щодо лолситської інтелігенції. Ще раз глянувши на непритомну напарницю, Калене забрала кілька сувоїв і непоганий меч.
— Готовий починати?
— Так.
— Тоді, оголись і стань в центр кола. Далі — просто стій. Не гарантую результату — я не знаю, чи вистачить в мене однієї сил, і чи захоче Темна Танцівниця благословляти лолсита.
Райʼґі очікував на ці слова. Він виконав вказання і став у центр кола, на яке вказала Калене — ставши на перетин між головогрудьми і черевцем павука, викладеного із кольорового скла.
— Може… — Подала голос Калене, уже взявши до рук церемоніального, тупого меча, — ти подумаєш ще раз? Про нашу пропозицію. Тобі не обов'язково залишатись в цьому павутинні все своє життя. З часом тебе з'їдять, і ти знаєш це.
Райʼґі, на диво, навіть не злиться на таку гересь, просто коротко хіхікає і відповідає:
— Легко тобі говорити. Павутиння — то є все наше життя. Ви теж у нього повернетесь. А зараз — починай ритуал.
І все сталось занадто швидко.
Якісь десять хвилин, трохи разючого болю, який пройшовся кістками, м'язами і рештою органів, і от Райʼґі вже не бачить власних грудей, відчуває, що йому варто трошки інакше балансувати тіло, а між ніг у нього незвично бовтався член — непоганий член, з того, що Райʼґі знав про члени.
Райʼґі не знав всіх тонкостей управління цим тілом, та моментально зрозумів одне. Це — його. Можливо, вперше в житті, він не відчував дисонанс власного існування. Можливо, це найближче, що він відчував до повного щастя.
Поки Рай’ґі радів своєму оберненню, молодша клірикиня вже підбігла до своєї старшої і намагалася привести її в почуття.
На радощах вбивається легше. Встромити клинок в спину дівчини, яка нічого не підозрювала, було легко — найкласичніша методика. Розібратися з її непритомною напарницею було ще легше.
Але, що тепер?
Рай’ґі глянув у дзеркально-чисту підлогу, щоб оцінити масштаби змін у своєму тілі.
В кривому відображенні здавалось, що він того самого зросту, але його обличчя — воно змінилось. Схожі риси були, якщо знати, на що дивитись, скласти два і два не ставило б проблеми, але з першого погляду його не впізнають.
Він тільки що скоїв соціальний суїцид.
З цим розумінням, Рай’ґі швидко вдягся назад і використав невеличкий амулет, який дозволяв йому одноразову телепортацію — і він втік до своєї кімнати у гуртожитку. Наразі, всі були чимось зайняті, за графіком чи ні, і Рай’ґі було близько двох годин щоб зібратися і втекти. Він повернеться, але на це піде час.
Слава Лолсу, в десятиріччі його народження ім’я Рай’ґі у різних варіантах написання було популярним і при цьому ґендерно-нейтральним, і йому тепер треба придумати тільки прізвище.
Більшу частину одягу доведеться продати — гроші займають менше місця ніж тканини. Всі коштовності треба буде ховати. Особливо свій святий символ — мало хто може дозволити собі такий ідол, і задля збереження інкогніто він не може показувати свій минулий статус.
Фінансової подушки вистачило, щоб півроку переховуватися на нижніх рівнях міста — гроші пішли з продажів половини своїх шовків і збірок молитов. Деякі магічні предмети, які йому стали не потрібні, теж знайшли нові руки. Але церемоніальні роби (3 комплекти, різного ступеню вишуканості), більшість сувоїв та інших чарівних одноразок, поглиблені молитовні книги і коштовні камені залишились у своєму матеріальному, а не монетарному еквіваленті. З цим розпрощатися було нерозумно.
Після півроку переховування треба було щось думати. Наприклад, йому не завадило б прізвище. І місце, куди б приткнутись. Звісно, завжди можна повернутися до власного коріння і змінити секту на толерантнішу, де він міг би продовжити святу службу, але такий варіант здавався… Дещо небезпечним. І марнотратним.
Рай’ґі мав почати життя спочатку — це значило б, що йому не завадить отримати нові знання.
А куди ще йти за новими, незвичайними знаннями, як не до чарівничої академії? До того ж, Рай’ґі бісила необхідність купляти сувої для кожного другого цікавого закляття, яке могло йому знадобитися. Він просто розширював свій репертуар перед поверненням до своєї основної спеціалізації.
Поступити було на диво легко. Рай’ґі взяв найбільш милозвучне прізвище з усіх, які він чув у чутках, які слугували на некролог, поки переховувався, і не роздумував глибше. Навчання було очікувано складним — та Мати з нього не слабака ростила, тож терпінням і цікавістю, зубрінням і хапатнею перед реченцями минали роки в академії.
Рай’ґі Бондалек поступово створював собі нову персону — талановитий і на диво таланний студент, який найкраще показується у артефакториці і чаклуванні школи з’явлення. З точки зору особистості же… Скажімо так, минуле навчило Рай’ґі риториці, в першу чергу — постановці голосу, викривленню фактів у свій бік, розставленню словесних пасток. Студенти Рай’ґі за ці соціальні ігри не сильно поважали, але осторонь трималися — достатньо прийнятно. Ні, звісно, багато кому це не подобалось, конфлікти були — але у Рай’ґі був туз у рукаві — прямий звʼязок з Богинею. Найголовніше — прибирати після себе сліди несвятого чарування.
З викладачами Рай’ґі прав не качав, поки не стало зрозуміло, що він тут залишиться надовго, і що деяким викладачам загадковий хлопець без минулого приглянувся достатньо, що вони хотіли б зберегти його в своєму класі як мінімум для підвищення власного статусу.
Роки промайнули непомітно. Правду кажуть — чим ти старіша, тим менше в тебе часу. Райʼґі зберіг деякий авторитет у своїх викладачів, але сильно не переймався за власний імідж в академії. Найголовніше він звідти забрав — знання, пару зв'язків, які можуть бути корисними, та не більше.
На Райʼґі чекали його старі роби з павучого шовку, які він перешив по новій фігурі, а також — нова конгрегація.
Розібратися в тому, яка з сект в найближчому майбутньому виявиться успішнішою — нелегка задача, але оскільки Райʼґі слідкував за ними весь той час, що навчався (дзеркало, що полегшує підглядання, залишилось з ним з часів, коли до нього звертались на «вона»), тож він обрав стабільнішу групу.
Райʼґі, незважаючи свою вправність у маніпуляції іншим, не міг назвати цей вид діяльності своїм улюбленим. Політика все-ж таки вимагала від нього куди більше сил, ніж рутинна релігійна служба. Трошки, часом пограти з долями підлеглих, звісно, святе, але коли від вдало вставлених слів залежить твоє завтрашнє виживання? Ні, дякую, Райʼґі імпонувало залишатись середньою ланкою управління. Все одно бажати більшого було б святотатством.
В процесі роботи, його примітила дівчина, яка йому в доньки годиться. Не перша і не остання, але ця була знатною жрицею, і це значило, що у Рай’ґі немає вибору, крім як віддатися їй. Цього хотіла б сама Лолс.
Особливо іронічним Рай’ґі вважав те, що після того, що дров і не називають весіллям, але технічно ним є, його прізвище знову змінилось на Теячюмет. Позбиравши чуток, стало зрозуміло, що це — одна з молодших доньок Дому, і між ним і його пані зо три ланки — тобто, достатньо, щоб кровозмішення не відбулося. Інакше було б дуже незручно пояснювати, чому у всіх їхніх дітей страшні генетичні мутації. Інакше його б вбили за неможливість дати нормальне сім’я.
Рай’ґі погано розбирався в парамурах своєї пані, але коли вона народила, то донька була здоровою. Його статус поступово підіймався. Трошки більше участі в рейдах, ще більше роботи в церкві, і після дуже великої кількості артефактів, Рай’ґі міг впевнено сказати, що його життя — прекрасне. Його навіть стали запрошувати на рейди на поверхню. Чого ще бажати?
І все це сталось занадто швидко.
Рай’ґі не встиг повернутися з рейду, з кишенями повними наземних скарбів, з на диво красивим різнокольоровим — багряним, жовтогарячим, бурштиновим, — листям поміж порожніх сторінок його гримуару заклять.
А вже завтра багряним, жовтогарячим і бурштиновим окутало його дім. Дім, з якого він втік і до якого він повернувся, заради якого він тільки що майже не віддав своє життя у бою з тими клятими фейрі, давній і знатний дім Теячюмет, який відслідковує своє коріння прямо до Ундрек’Тозу–
Горів.
Вони ж… Все зробили правильно.
Буквально вчора, вони ритуально принесли в жертву з дюжину світлих ельфів. Він особисто проконтролював різню, щоб вона пройшла по всіх канонах. Лолс прихильно на них дивилася.
Рай’ґі був на передовій, наскільки це звісно, передовою можна назвати — на балконі, з якого було видно весь задній двір, викарбуваний прямо в скелі, з якої проростав їхній маєток; з якого він шпурляв закляття за закляттям — вища арканна освіта окупалася, і під його вогнекулями вмирало немало дров.
Але недостатньо, і вже скоро він почув, як всі коридори, якими він міг би втекти, обрушились один за одним. Що стеля, що підлога під його ногами відчувались нестабільно. Ще пара ударів — і йому гаплик.
Райʼґі наклав на себе закляття польоту — безкоштовну левітацію залишати він любив тільки на останній випадок, — і вже за секунду маневрував поміж каміння, щоб приземлитися на сміття і уламки, прямо між піхоти. Свої й чужі перемішувались перед очима, і Райʼґі підлетів догори, де хутко знайшов, куди услизнути від ворожих арбалетчиків.
Всередині було все завалено, але використовувати заклинання на розкидання каменюк було неоптимально — легше було або вручну порозкидати, або пролетіти і пролізти. Райʼґі петляв проходами, аж добрався головної зали.
Де побачив, як на підлогу вже летіла голова голови його Дому.
На нього моментально приладили приціли — Райʼґі заготував позицію рук для магічного щиту.
— Дому Теячюмет нема! — Прокричав хтось біля дверей з протилежного кінцю зали.
Райʼґі залишалось тільки чкурнути за стіну і різко осісти на підлогу, зарившись руками у волосся.
І що тепер?
Його чекає його церква. Він все ще може повернутися до своїх сектантів. Він може ще якусь жінку знайти — він красиво виглядає, непогано відлизує, і ще й перед Лолс відповідає особисто, тобто всі едикти знає, проти правил не йде, завжди підкоряється Пані — не чоловік, а золото.
Поки Райʼґі панікував, в його шию прилетіло щось.
І він впав від головокружіння.
Хтось зв'язав його руки за спиною. Хтось на шию повісив антимагічний амулет. Хтось ударив його по голові, обдув його обличчя холодом. Щось в очах прояснилось. Щось ні. Але перед ним став якийсь чоловік. Він не приховував своїх кроків, навпаки, він дзинчав як проститутка, і коли Райʼґі підняв очі, то одразу прижмурив їх від яскравості комплекту — воно буквально сяяло всіма кольорами спектру. Спектрів — вивів Райʼґі, коли прокліпався, щоб перейти у інфрачервоний спектр.
Тільки коли Райʼґі зміг сфокусувати взір достатньо, щоб незадоволено скривитися на дров перед ним, той заговорив:
— Твій дім зруйновано. Всі нападники знають твою маленьку таїну. І я пропоную тобі зберегти свій фах. Своє прізвище. Свою спадщину. Своє життя. Приєднуйся до моєї організації.
Рай’ґі аж відкашлявся, хоча й планував розсміятися.
— І куди ж ти мене запросиш? Я тебе ніколи не бачив тут. Тільки твоя емблема два рази на око траплялась.
— Я з Менцоберранзи–
Вони ж йобнуті. Мене вб'ють за гересь. Там ніхто не дозволяє чоловікам сани. Він взагалі знає, про що говорить!?
— Ти смерті моєї хочеш?
Чоловік продовжив, не звернувши увагу на вигуки свого в'язня.
— … з незалежної комерційної організації Бреґан Дʼейрт. Нам не завадить знавець на магічних артефактах, як і гілер. Мене звати Джарлаксль. Доєднаєшся, Райʼґі Теячюмет?
— Райʼґі Бондалек.
— Бондалеку, тоді. Доєднаєшся?
— І якщо я відмовлюсь?
Джарлаксль криво посміхнувся і стенув плечима. Арбалетчики звучно на нього націлились.
Райʼґі видихає і розправляє плечі. Спритністю рук знімає з себе фізичні пута. Знімає амулет і простягає його Джарлакслю.
— Вважай, ти мене найняв.
І підіймається на ноги своїми силами, не прийнявши нічиєї руки.