Work Text:
Стрілець не певен, від чого саме прокинувся: чи від поцілунку у плече, чи пронизливого скрипу половиць старої підлоги. Або від втрати відчуття присутності тіла поруч. Загалом не важливо, він ніколи не міг похвалитися глибоким сном, що для Зони було навіть плюсом.
Сталкер ліниво потягнувся та перевернувся на іншу сторону: якомога далі від холодної стіни, ближче до новозвільненого теплого місця. Полуторне ліжко жалібно взвизгнуло, але це й не дивно, враховуючи, які нічні події воно пережило. Стрілець всміхнувся сам собі й натягнув колючу ковдру на носа, сховавши очі від ранкового сонця та вдихнувши запах цигарок і старих книжок. Ліжка у НДІЧАЗі, які б неймовірно нові та зручні не були, ніколи не дарували цього відчуття затишку. Жодне ліжко не дарувало, якщо бути чесним, окрім ліжка Дьогтя.
Двері відчинились, пропустивши в кімнату відгомін розмов поверхом нижче, Стрілець не розчув теми, але їхні інтонації були спокійні, навіть веселі, тому не зреагував. Знов скрипнула підлога, віконна рама невдоволено взвизгнула, подув вітру майнув кімнатою, холодом лизнув відкритий простір шиї, змусивши вкритись сиротами та натягнути ковдру вище. Стрілець покрутився, підібравши кути тканини під себе, стиснувся калачиком, і тільки тоді розплющив очі.
— Доброго ранку, сталкере, — Дьоготь всміхнувся та зробив ще одну затяжку, дим від цигарки слухняно втік у верхню прочинену шибку.
Поруч на підвіконні стояли дві склянки з водою, одна напівпорожня, Стрілець мимоволі облизнув сухі губи.
— Ти виходив ось так? — його голос був хрипким після сну і, ймовірно, інших передсновидних активностей.
— Ага, а що? — полковник підніс руку до вікна та стряхнув попіл на вулицю, м’язи на його передпліччі привабливо натягнулись. — Ревнуєш? Не варто, всі все чудово чули, а тепер ще й побачили.
Стрілець показово скривився. Його погляд ковзнув по оголеному торсу Дегтярьова, по несправедливо гарних руках, ріденько вкритих темним волоссям, по біцепсах, які, він знав, не зміг би обійняти обома долонями. По трапецієподібному м’язу, поміченому власними зубами, по гарно окреслених ключицях та повних грудях, посередині розділених м’яким волоссям. По на біса чітких кубиках преса та звабливої темної доріжки, що сховалась за низько посадженими спортивними штанями.
— Хоча вони й до того все знали.
Стрілець кліпнув та повернув очі до обличчя полковника. Той не згадав, як сталкер щойно роздивлявся його, але з цією самовдоволеною пикою і слів не треба.
— То-то вони на мене так дивляться.
— Як?
Приязно. По-доброму, сімейному навіть. Не як більшість сталкерів на легенду Зони чи як вчені НДІЧАЗу з дослідницьким запалом. Загін Дьогтя дивився на нього без остраху, без фанатизму і без підозр, наче Стрілець був їхньою частиною, їхнім товаришем. Їхнім другом.
— З цікавістю, — сказав натомість, — мабуть, шукають, що саме спокусило їхнього лідера.
— Ммм, напевно. Тут багато простору для пошуку, — Дьоготь затушив цигарку об побите життям підвіконня, але не викинув, лишив недопалок на наступний раз. Хоч він мав прямий зв’язок та поставки з Великої, Зона цінувала ощадливість.
— Подай води.
Полковник хмикнув та дозволив ввічливості пройти повз їхню розмову. Такий Стрілець, нахабний, лінивий, розтріпаний, ранковий — був рідкісним і прекрасним видовищем. Він взяв повну склянку та наблизився до ліжка. Сталкер знову покрутився та сперся спиною на стінку, досі щільно замотаний в ковдру. Худа рука з чорнильним S.T.A.L.K.E.R. висунулась назовні та забрала воду, піднісши до губ. Дьоготь прослідкував за тонким вустами, рухом горла, посмикуванням кадика, прямісінько до шматочка шкіри, що визирав з під укриття та сяяв червоно-фіолетовим слідом.
— Ти пялишся, — звинуватив чіткіший голос Стрільця.
— Так, — погодився Дьоготь, забравши спорожнілу склянку та відставивши в сторону, — пялюсь.
Полковник сперся рукою на ліжко й нахилився до простору сталкера.
— Хочу побачити свою роботу при денному світлі, — заявив він.
— Шо?
Дьоготь лише всміхнувся і поклав вільну долоню на шию Стрільця, вона була холодна, через що інший пересмикнув плечима.
— Мерзляк, — пирхнув полковник, — але нічого, я швидко.
— Та про що т…
Рука з шиї опустилась на ковдру та смикнула вниз, оголивши плечі й груди та впавши на стегна.
— ПИЗДЕЦЬ.
Погляд на власний торс змусив очі Стрільця вирячитись в німому ахуї. На ньому не було живого місця.
— Ти шо блять, — обурився сталкер, схопившись за ковдру.
— Вчора це було інше бля-ять, — протягнув Дьоготь жахливо похабно, та втримав ковдру внизу, стиснувши кістляві стегна.
Стрілець відчув, як до обличчя підступила краска сорому, але проігнорував це відчуття, втупившись очима у своє тіло. Навіть не бачачи загальної картини, він не міг порахувати всі червоні й фіолетові розводи на своїх грудях та животі. Мозок радо підкинув кілька дахозносних спогадів про рот Дьогтя на його шиї, і Стрільцю стало погано від думки про те, наскільки побитою вона зараз виглядає. І не спишеш же ж на боротьбу, тіки дурнем себе виставить. Лишалося сподіватись, що термоодяг і бронік сховають усе це нещастя, щойно він вийде з кімнати.
А ще сподіватись, що на наступному місці, де він осяде, знайдеться ціле дзеркало та буде достатньо безпечно, аби роздягнутись. Такі сліди ж не мають пройти швидко? Йому б не хотілося. Правду кажучи, вони йому подобались. Синці були наче шматочком комфорту, який Стрілець міг вкрасти в Дьогтя та забрати з собою. Знаком прихильності, міткою пристрасті, доказом їхньої спільної ночі, де єдиним, про що думав полковник, був нерадивий сталкер. Як мінімум, Стрілець на це сподівався.
Він хотів лишити собі ці спогади.
Тим часом, скориставшись чужим відволіканням, Дегтярьов нахилився ближче й ткнувся носом у ключицю. Його дихання зігріло один з синців, Стрілець сіпнувся завадити, але великі долоні притисли інші до ковдри, втримавши на місці. Дьоготь на пробу лизнув скривджену шкіру — реакції не було, він втягнув її в рот.
— Ща в’їбу, — прошипів Стрілець.
— Ммм, — легковажно прогудів полковник, кайфуючи від совання чужого тіла: чи тікати, чи притиснутись ближче.
Легшими поцілунками він спустився до плоских грудей. Вони були невиразними, як і вся худа статура сталкера, окрім власне гострих кісток, погляд на які викликав непереборне бажання нагодувати бідосю. Частину часу мова йшла про гарячу їжу, в інших випадках Дьоготь мав на увазі свою сперму. На жаль, Стрілець добре сприймав тільки другий варіант.
Полковник розплющив очі та кинув погляд вгору на напружено вигнуту шию та трохи закинуту назад голову. Він облизнувся та скосив погляд на маленький сосок, з розпливчастою покусаною червоною ареолою. Напруженим язиком він провів візерунчасту лінію по грудях та накрив горбинку. Стрілець негайно задихнувся та вигнувся дугою, Дьоготь втягнув сосок у рот та закрутив навколо язиком.
— Бля-яя.
Знайомий звук потішив его полковника та підлив керосину у багаття. Наступні хвилин десять, які для сталкера здалися проклятою вічністю, Дегтярьов мучив його, перебираючись від соска до соска, поновлюючи синці, засмокти та укуси. В якийсь момент Стрілець щиро повірив, що кінчить без жодного дотику нижче талії, але, на щастя, полковник зрозумів його патову ситуацію по задиханих стогонах, та перестав мучити чутливий живіт й лоскотливі ребра.
Він піднявся вище, цього разу не боячись відпускати руки сталкера, та заговорив у губи.
— Хочеш чогось? — аромат цигарок залоскотав у ніздрях.
Стрілець замість відповіді втягнув Дьогтя у довгий вимогливий поцілунок, у якому було більше зубів та покусаних губ, ніж язика, як вони обидвоє любили. Однак цього полковнику виявилося недостатньо.
— Хочеш? — він чмокнув у щоку та провів вільною рукою по боку.
Стрілець стиснув рот у рівну лінію, Дегтярьов хмикнув та знову опустився до грудей.
— Якщо нічого, я просто продовжу тут.
— Ти! — але очікувана лайка загубилась у новому шипінні, коли язик полковника закрутився над змученим соском.
— Я?
— Сука.
— Пхп, як скажеш.
Він тягнув кусючу доріжку до другого соска, коли рука Стрільця схопила за щелепу та підтягнула вгору для нового поцілунку. Дьоготь піддався та присмоктався до нижньої губи.
— Маєш нові ідеї? — поцікавився, блукаючи вологими поцілунками по підборіддю та шиї.
Сталкер втягнув повітря носом та стиснув ковдру в кулаці. Він був не з тих, хто просив, він прагнув наказувати.
— Твій рот у мене між ніг, — видав майже рівно.
— Добре, — погодився Дьоготь і наступною фразою стер всю чужу браваду, — бач, як легко це сказати.
Треба не багато зусиль, аби розплутати Стрільця з його колючого клубка. Мить Дегтярьов роздумував, чи стягнути ковдру на підлогу, аби трохи полегшити життя своїм вже не молодим колінам, але потім згадав про прочинене вікно та слабку на температури натуру Стрільця. І хоча останній ніколи не жалівся, полковник лишив тканину на чужих плечах й опустився на дерев’яні дошки як було. Він поклав долоні на стегна та смикнув сталкера на себе, обійнявши його ногами свою шию.
— Ох, блять, — видихнув Стрілець, коли Дьоготь сильно присмоктався до місця, де у сталкера було хоч трохи жиру.
Ноги навколо голови стиснулись сильніше, бо полковник лишив новий зацілунок трохи вище. І ще сильніше, коли він підступив ближче, аби змусити Стрільця дрібно затремтіти, прагнучи язика, губ, будь-чого, чим Дьоготь ладен пригостити. Полковник був людиною доброю та щедрою, тому винагородив обома, змусивши сталкера вигнутись дугою та піддатись на зустріч.
Дегтярьов міцніше вхопився за чужі стегна, але не для того, щоб зупинити, а просто стиснути. Подарувати більше відчуттів, лишити нові синці, на коротку мить заявити свої права на це чудове тіло, поки Стрілець брав від його рота все що хотів. Поки губився у дотиках та вимагав більше, притуляв ближче, виявляв потребу, яку Дьоготь з радістю задовольнив.
— Д… Дьог… сука, Са-ааша… ще….
Літанія наповнила кімнату на додачу до вологих безсоромних звуків. Зачувши власне ім’я, Дьоготь прискорився, знаючи, що Стрілець на таке спокушається лише у двох випадках: перед оргазмом і в фентезійні моменти ніжності. Слина змішалась з іншою солонуватою рідиною та стікала підборіддям полковника до його простирадла, але він не спиняв темпу. Тупими нігтями Дьоготь вп’явся у м’ясо стегон, ось тепер тримаючи на місці, не дозволяючи раптовим здриганням втекти від його рота.
Стрілець тихо заскиглив та стиснув кулаками краї матраца. Його голова боляче вперлась у стіну, очі міцно заплющились, усі відчуття в тілі сфокусувались лише на наростаючому задоволенні внизу. Майже. Ще трохи.
А потім Дьоготь піддався вперед і вперся горбинкою носа та всім своїм обличчям Стрільцю між ніг, і сталкеру остаточно збилося дихання, коли він кінчив, тремтячи на чужому язиці.
Дегтярьов ще раз поцілував тепер обмяклі ноги та зняв їх з плечей. Він був змушений спертись на ліжко, аби піднятись з колін, але це було того варте. Він скористався полишеною зі вчора футболкою, щоб швиденько обтерти Стрільця.
— Твоя черга? — сталкер опустив погляд на натягнуту тканину штанів.
— Ні дякую, — всміхнувся Дьоготь, — занадто рано для сексу.
— Га? Але!
Але Дегтярьов лише проігнорував його, за два ковтки осушив власну склянку, захлопнув вікно та посунув ковдру.
— Рухайся, — скомандував він, від чого Стрілець надувся ще сильніше.
І поки сталкер думав над відповіддю, сильні руки вклали його на лопатки. Він хотів було відбитись, але чи то сильного бажання не знайшлося, чи то оргазм зробив його занадто млявим. У підсумку, Стрілець дозволив Дьогтю влаштуватися поруч та затягнути в обійми — груди до грудей. По-чесному, Стрілець не міг далі грати невдоволення, занадто добре було у хватці цих великих рук. Він посунувся нижче, сховався під ковдрою по саму маківку, а вухом притулився до грудей. Відпочиваючи ось так, слухаючи розмірене серцебиття Дьогтя, сталкер відчув щось близьке до спокою, який приходив лише зі знанням, що ти в цілковитій безпеці, досвідом чого навіть улюбленець Зони не міг похвалитись. Мимоволі вони з Дьогтем сплутались ногами.
Щось тверде вперлось Стрільцю в живіт. Сталкер вагався цілу секунду між бажанням не зачіпати цей затишний момент і необхідністю подражнити. Очікувано, він посунув нижньою частиною тіла. Крутанув стегнами і майже домалював уявну вісімку, коли долоня з його спини опустилась на талію та міцно стиснула. Трохи боляче і дуже приємно водночас.
— Паша, ні.
— Паша так, — Стрілець притисся губами до грудей.
— Ти мала загроза, — буркнув Дьоготь.
— Ти це любиш, — вилетіло само собою.
А коли сталкер зрозумів, що сказав, забажав відкусити собі язика. Він же навіть не пив, якого біса.
— Так, люблю, — згідно кивнув Дегтярьов, і Стрілець відчув легкий поцілунок у своє чоло.
Майже по-дитячому та жахливо наївно, як для двох старожил Зони, які мали б знати, що таким моментам варто довіряти не більше ніж крикам баюна. Тут не було місця для романтики, почуття затьмарюють чуття, і наслідки будуть зовсім не райдужні. Одна справа спати зі старим знайомим, навіть другом, а зовсім інша… Стрілець здригнувся.
— Тц, — прозвучало зверху, рука на талії знову стиснула, — ще один рух, і я тебе відлупцюю.
Стрілець пирхнув весело, а потім згідно замурчав, спробувавши притиснутись до твердого члена.
— Бляха, добре, — прошипів Дьоготь, — якщо продовжиш, змушу прати штани і постіль.
Ця погроза виявилась ефективнішою. Секс, звичайно, штука класна, але розваги з холодною водою та старим тазиком — ні, дякую.
Тож, користуючись другим безпечним варіантом, Стрілець слухняно притисся до теплого тіла та не рухався, навіть підлаштувався під чуже дихання і рух грудей. Пальці більше не стискали його талію, а лише ліниво виводили фігури, інша рука знайшла шлях до короткого волосся і приємно почісувала потилицю. Натхненний емоціями, сталкер притулився обличчям до грудей і на манір кота потерся об них носом, аби потім легенько чмокнути. Дегтярьов дозволив цю маленьку вольність, лишив її без коментарів та продовжив неспішно пестити Стрільця. Комфортно і спокійно, добре, наче в маренні. В якийсь момент сталкер справді почав провалюватись в одну з його варіацій.
— Я радий, що ти прийшов сюди, — почув він на межі сну та дійсності, — до мене, — ще тихіше.
Стрілець не відповів, тільки знов ткнувся губами у груди полковника, що було легко списати на випадковість, враховуючи, як міцно вони переплелися. Слабохарактерно, напевно, негідно навіть, враховуючи, скільки чесних дотиків та слів Дьоготь встиг надати йому лише за останню добу, але Стрілець не був готовий до дорослої розмови.
Остання подібна закінчилась тим, що він вкрай розсварився з керівником НДІЧАЗу і, на жаль, не зміг гучно хлопнути скляними дверима перед тими зарозумілими носами. Ідея в його голові ще не сформувалась до кінця, але вона вселяла надію. Не лише для нього, а для всієї Зони. Не важливо, хто чи що схоче йому завадити, він покладе своє життя, аби досягнути цілі. Але він почне свій важкий шлях завтра. Сьогодні він лише слабка людина в обіймах іншої людини, яка йому дуже подобається, можливо навіть більше ніж просто подобається. І це, певно, може стати проблемою, бо яким би впертим всі й він також себе не вважав, Стрілець відчував, що був ризик.
Тож план був простим та егоїстичним. Він проведе цей день і цю ніч з Дегтярьовим, розведе полковника на ще один раунд сексу або декілька, змусить його лишити більші й темніші синці на своїй шкірі, а потім втече. Прокинеться вдосвіта, виплутається з затишних обіймів, прошепоче “доброго ранку” і піде, не дочекавшись відповіді.
Можливо, Саша його за це зненавидить. Можливо, це буде на краще.