Work Text:
Стів не думав про день святого Валентина рівно до моменту, який він би назвав прикладом «тоністарківської хаотичністі». Всі мешканці Вежі звикли до таких випадків; це щось накшталт неписаного правила в їхньому домі – ти або вчишся співіснувати з цим, або не виживаєш тут.
Тоністарківська хаотичність могла проявитись у будь-чому: чи то викрутка лежить посеред вітальні, поки Тоні шукає другу таку саму, яка в цей час у нього в кишені; чи то він раптово скидає на тебе незрозумілий факт про щось, що ти побіжно згадав йому кількома днями раніше; чи то в тебе під дверима раптово опиняється щось, чого ти точно потребував, але не підозрював про це – і це була окрема проблема, тому що Тоні вважав ось такі подарунки найкращим проявом турботи. Команда вирішила, що боротись з цим марно, тому що хаотичність Старка поступалась хіба що його ж впертості, тож почала «атакувати» у відповідь. Тоні це відверто веселило.
Коротше кажучи – Тоні Старк існував, і лише цим привносив у життя їх загону здорову дрібку божевілля, і за це його всі любили.
Тож Стів не повинен був дивуватись, що саме Тоні вкинув ці зернятка сумніву до його голови.
— Ні, я не казав що хочу полуницю, хіба я казав, що хочу полуницю? Я точно навмисне наголосив, щоб не було ніякої полуниці, це так важко? Джарвісе, це так важко?
— Ні, пане.
— От бачиш? — перепитав Тоні в телефон. Він зайшов на кухню в старій футболці й картатих штанях, що заміняло йому піжаму, і чорному халаті Роуді. Стів помахав йому рукою та подумав, що рівень драматичності тут стає надто високим для такого раннього часу. — Жодних полуниць, червоні такі ягідки із зеленим пуптиком, розумієш? Я скину вам фотографії на електронну пошту, якщо так буде легше, але потурбуйтесь будь ласка виключити полуницю! Я вам плачу за це! Прекрасно, дякую! — він кинув телефон на стіл та возвів руки до стелі. — Чому ніхто не може просто робити свою роботу? Так складно слідувати простим інструкціям?
— Я сумніваюсь, що ваші інструкції хоч колись були простими, пане, але що я можу знати?
Тоні видав щось середнє між шипінням кота та вигуком «і ти, Бруте?», схопившись за серце.
Стів мовчки спостерігав, як Старк мчить до кавомашини, і залив собі ще одну чашку чаю, чекаючи продовження монологу.
— Чергове капіталістичне свято вже за два тижні, ура!
— Ти буквально уособлення капіталізму, Тоні, — зауважив Стів. Тоні знову зашипів. — Припини, ти не кіт. Що сталось?
У відповідь він отримав салютування величезною чашкою з капучино:
— День закоханих та святих геїв! Тобто ваш з термінатором день! Ура!
— Кого.
— День святого Валентина? Хіба у вас в сорокових не було дня всіх закоханих, коли прийнято дарувати своїй половинці тематичний подарунок у формі перевернутої дупці, а світ навколо вибухає різними відтінками рожевого та червоного, поки всі займаються святковим сексом на честь смерті чергового святого? Коли воно взагалі стало популярно?
— Скільки разів казати – в сорокових не було сексу, люди просто зустрічались, а на наступний день у них з’являлось троє дітей, борги у крамаря та залисина на маківці.
— Ха-ха, ти такий смішний, — пирхнув Тоні. Тоді подивився у чашку і знову пішов до кавомашинки. Стів навчився не питати, коли Старк встигав випити свою каву. — Але серйозно, що ти збираєшся дарувати своїй крижаній половинці?
І отут Стів завис.
Думаючи про все... оця штука, яку мали вони з Бакі, здавалась чимось трошки надто крихким, щоб додавати туди ще й чергову потребу людства щось святкувати. Стів бігав за Бакі по світу та Америці майже два роки і за цей час встиг переконатись, що звання привида Зимовий Солдат отримав не просто так – він так і не впіймав Бакі, не дивлячись на ті пару разів, коли не вистачало буквально трішки. Ні, закінчилось все після чергового лиходія тижня. Тоді Бакі просто опинився поруч з ними на полі бою, спочатку відстрілюючи коліна ніндзя (бо мабуть зараз модно наймати ніндзя, це був вже третій чи четвертий раз, коли їм довелось битись з ними), а потім від душі врізавши головному мерзотнику. Бо мабуть того нещасного ніхто не попередив, що привиди іноді просто матеріалізуються з повітря у тебе за спиною і дуже гидко хихикають, коли ти лякаєшся.
А потім Бакі просто не пішов.
І ось так у вежі з’явився ще один мешканець, а у загоні додаткова пара рук.
Їм знадобилось ще довгих кілька місяців, щоб розібратись зі своїми стосунками, а потім черговий суперлиходій (бо мабуть зараз кожен вважає, що може стати лиходієм навіть через прострочене молоко), і Стіва трошки збило вантажівкою... Насправді там трохи придурошна ситуація вийшла, і вольовим рішенням командира Стів наклав вето на цю тему в розмовах. Але так, це змусило їх обох «дістати голови з дуп і зробити нарешті стакі каноном», цитуючи слова Тоні.
З того моменту пройшло ще півроку, вони відсвяткували перше Різдво, як пара, з’їздивши до родини Проктор, зустріли разом з командою Новий Рік... І ось на тобі, день святого Валентина.
Хто це взагалі придумав?
— Перші згадки про свято датуються ще 496-им роком нашої ери, коли папа Геласій I намагався викорінити язичницьке свято бога родючості Фавна, або ж Луперка, і привити повагу до християнського мучеництва, — слухняно відповів Джарвіс, вже коли Стів повернувся на їх спільний з Бакі поверх. Намагатись дізнатись щось, поки поруч перезбуджений Тоні, ніколи не мало успіху. — Пізніше, приблизно в п’ятнадцятому столітті, свято стало популярним і перетворилось на день закоханих завдяки романтизації поетів. У Сполучених Штатах Америки свято почали відзначати з кінця вісімнадцятого століття.
Добре знати, що Стів просто забув про все це.
В сорокових у нього не було ні пари, ні грошей, щоб святкувати щось подібне, хоча Бакі завжди примудрявся влаштувати своїй тодішній пасії солодкий вечір. А зараз... По-дурному якось, насправді. І можливості є, і нарешті є з ким, а Стів просто не з’єднав дві крапки, коли минулого тижня сварився на вибухи червоних та рожевих прикрас повсюди.
То що ж робити? Шукати подарунок, чи організовувати побачення, чи що?
— В Асґарді немає подібного свята, але можливо я спробую інтегрувати його в нашу культуру. Мені це вбачається чудовою вправою для укріплення взаємин й підтримки шлюбних стосунків міцними! — розсміявся Тор, коли Стів запитав його про їх з Джейн плани. — Хоча наш друг Ентоні задумав грандіозну подорож для леді Пеппер, моя леді Джейн воліє відпочивати вдома. Я збирався подарувати їй кольє, намовлене на успіх та захист, і влаштувати ситну вечерю. О, а Дарсі казала, що і Джейн щось готує для мене, — прошепотів він, нахилившись ближче до Стіва.
— Вона розповіла тобі про це свято і ти сам вирішив доєднатись до святкування чи це була її ініциатива?
— Я сам вирішив, — заперечив Тор, продовжуючи крутити в руці запальничку у формі Мйольніра; подарунок Тоні на Різдво. — Ми цінуємо честь наших жінок, у нас багато ритуалів залицянь, а леді Джейн не дуже... Схильна до них.
— Тож ти вирішив не втрачати можливість, коли тобі її дали? — посміхнувся Стів.
— Вірно.
Тор був хорошою людиною, і Стів любив його хоча б за те, що він одним з перших зміг знайти спільну мову з Бакі. Щоправда зранку Стів дізнався нарешті суть отих жартів про тазік, коли тримав волосся Бакі, але він все одно відчував вдячність за ці асґардські настоянки і вміння Тора просто бути.
Наприклад тому, що Стів зміг обміркувати власні почуття та думки, і дійшов висновку, що, напевно, йому б хотілось зробити щось приємне для Бакі.
І він навіть мав кілька ідей, але яку саме реалізувати? Принаймні, можна було точно виключити будь-які віддалені поїздки. Зима цьогоріч вийшла дійсно холодною, і Бакі зі своїми спиною та протезом волів не виходити з дому зайвий раз. Насправді він би й з ліжка не вставав, але Стів заборонив Тоні запускати до них на поверх Думі. Тож доводилось через день розминати пошрамоване плече масажем з олійками, а потім підробляти грілкою. Ах, яке жахіття: обійматись всю ніч під двома ковдрами, слухати чуже серцебиття, коли прокидаєшся від кошмару, цілуватись перед сном.... І не тільки цілуватись. І не тільки перед сном.
Врешті-решт Стів вирішив дослухатись до Сема і поговорити з Бакі напряму. Сем повинен пишатись ними обома, тому що, як виявилось, розмовляти про свої бажання насправді дуже важко, якщо вони не стосуються сексу чи чогось максимально простого. На початку іноді їм було складно навіть про вечерю домовитись просто тому, що кожен намагався поступитися іншому.
Сем порадив трохи попуститись і знайти собі справжнього терапевта, Бакі сказав, що його вже й так достатньо витрахали в мізки, щоб ще й самому туди лізти. Сем знову порадив розслабитись і не вплутувати його. Бакі згодував йому фірмове рагу Вінні Барнс та печиво власної рецептури. Сем погодився з цим хабарем, але все одно порадив їм розслабитись, бляха-муха, це не так вже й складно, іноді відкривати рота не тільки для їжі.
Бакі явно хотів пожартувати, але Стів вчасно копнув його під столом, тож він промовчав.
— Які в нас плани на чотирнадцяте лютого? — спитав Стів одного вечора. Вони обидва вмостились на дивані і передивлялись якусь із частин Гобіта, бо, мабуть, знання сюжету допомагало просто насолоджуватись фоновим шумом десь позаду.
Бакі помовчав декілька хвилин, надто захоплений новим романом («Обмірювання світу» Кельмана; щось про німців, фізику та специфічний австрійський гумор, тож Бакі швидко нарік це книгою для легкого читання), а тоді підняв голову, кліпнув очима по черзі і нарешті подивився на Стіва.
— Кого.
— Що ти хочеш на чотирнадцяте лютого? — вирішив просто запитати напряму Стів.
— Світового панування, — пирхнув Бакі та опустив погляд назад у книгу.
— Неправда, це забагато турбот.
— Добре, підловив. Тоді...
— Ні, Бакі, я не можу відправити ядерну бомбу на росію.
— Блін.
— Хоча можливо я розгляну це, як варіант подарунку на день народження.
— Мм, звучить сексуально, — пограв бровами Бакі, знову відволікшись від тексту. На цей раз він навіть кинув туди закладинку та відклав примірник. — Гаразд, але без жартів – нагадай-но мені, що ми там святкуємо чотирнадцятого числа?
— День закоханих, — пирхнув Стів.
— Ой, а ми закохані? Я думав ми просто дуже близькі друзяки, які іноді по-дружньому разом приймають душ і так само по-дружньому дрочать одне одному.
— Твій член був якимось не дуже дружнім у моєму роті зранку, — зауважив Стів.
— Ти сам хотів погрубіше.
— Туше.
Вони помовчали ще десь хвилину, дружньо (ха) звернувши увагу на телевізор. Бакі витягнув собі два печива з великої тарілки на столі і задумливо відламав шматочок, потім так само задумливо кинув його до рота, повільно жуючи. Іноді смаки досі відчувались для нього надто яскраво. Зараз, звичайно, рідше, ніж раніше, але в особливо погані дні йому доводилось їсти лише несолоне картопляне пюре, розмішане з теплим молоком до напіврідкого стану, тому що інакше Стіву доводилось знову тримати йому волосся. Стів нічого не казав, коли таке траплялось, просто залишався поруч. У них у всіх бували погані моменти. Іноді оцього «залишатись поруч» було більш ніж достатньо.
— Я вже й забув про цей день, — зізнався Бакі тихим голосом. — Бачив, звичайно, всі ці серця, квіти по акції, червоне й рожеве повсюди, але... Якось не клацало одне з іншим, розумієш? — він підвів погляд, і Стів раптом відчув якусь неймовірну легкість. Сум, звичайно, якусь тугу, бо досі пам’ятав, як було раніше, але щось світле й легке переважало все оце.
— Розумію. Я теж забув, — посміхнувся він та підсунувся ближче. — Бурчав, що знову купа галасу через незрозуміло що, жартував про капіталізм з Тоні, — Бакі пирхнув, — Так, знаю. А потім кілька днів тому він запитав мене, що я підготував для тебе на день закоханих, і я раптом зрозумів, що.... Не знаю. Ми святкуємо це? Ми взагалі хочемо святкувати? Раніше мені не треба було цим перейматись, а зараз стільки всього трапилось, що я просто не склав два і два.
— А ми хочемо? — обережно перепитав Бакі.
— Не знаю. Я тому тебе й запитав, — відповів Стів. Бакі продовжував дивитись на нього, тому він продовжив, — Тоні збирається везти Пеппер на якийсь курорт в горах, кататись на лижах чи ще щось таке, а Тор планує влаштувати для Джейн тихий романтичний вечір вдома, тому що Джейн хоче бути вдома. Його слова, не мої. Тож я думав... Можливо нам варто теж влаштувати якийсь тихий вечір на дивані? Пляшка вина, можливо суші. З отого місця, яке тобі сподобалось. Можу купити тобі шоколадні цукерки і вдягти гарні труси, — спробував пожартувати Стів.
Здавалось, що в нього вийшло; Бакі якось розслабився, тихо хихикнувши.
— Добре, тепер я збудився, гарні труси обов’язково додай. І отой шоколад з бейлісом.
— Не розумію як ти його їси, там цукор на зубах тріщить.
— Заткнись, ти його теж любиш.
— Це все наклеп і провокації.
У відповідь він отримав дуже скептичний погляд. Насправді йому подобався отой надсолодкий шоколад, але він потребував спеціального настрою, щоб дійсно насолоджуватись ним. Щось йому підказувало, що романтичне розпиття вина та гарна спідня білизна сприятимуть цьому настрою.
— Я хочу «Історію мистецтва без чоловіків», — заявив Стів.
— Чудово, то ми будемо дарувати одне одному книжки? — здивувався Бакі.
Десь зі стелі в розмову втрутився голос Джарвіса:
— З вашого дозволу, сержанте, окрім дня закоханих, чотирнадцяте лютого вважається міжнародним днем дарування книг.
— Опа-а, — протягнув Бакі, — Стіві, я змінюю замовлення, додай замість гарних трусів сертифікат у книгарню.
— От блін, доведеться іти на наше побачення без білизни.
— За що я тебе люблю, так це за те, що ти мене з напівслова розумієш.
Ще десь з півхвилини вони дивились одне на одного, а потім раптом розсміялись. Легкість, яка починалась десь глибоко всередині, розрослась, заповнила собою все його тіло, і Стів раптом відчув себе невагомим, таким повітряним.... Сміх Бакі, його посмішка та прищурені очі, ті кілька пасом сивини у скронях (бо, мабуть, навіть сироватка суперсолдата не здатна боротись з рівнем стресу його коханого), вічно хвора спина і патологічна ненависть до росіян, через яку піар-відділ вічно намагався відсторонити Бакі від публічних виступів... Тепло його тіла поруч. Звук серцебиття пізніми ночами. Ніжні цілунки та міцні обійми.
Стів раптом зрозумів, що не отримає нічого кращого ні на день народження, ні на якісь там дні закоханих чи всі різдва світу. Тому що ось він, його найкращий подарунок від всесвіту, сидить поруч та кришить печиво собі на коліна, хоча сам же потім буде бурчати, що повсюди кляті крихти.
Завжди, коли він не мав нічого, в нього був Бакі. Його Бакі.
Звичайно ж, у них не весь час все ідеально. Хто взагалі придумав поставити це ваше довго і щасливо фінальним результатом розрахунків, коли у рівнянні також є солдати з ПТСР, напівбоги, божевільні вчені та супершпигуни?
Бакі раптом подивився на нього грайливо, майже як раніше, та сунув шматочок печива Стіву до рота. І Стів, автоматично жуючи його, зрозумів: та він же й придумав. Бо саме так виглядає його власне довго і щасливо. І він не проміняв би його ні на що інше.
— А на вечерю сьогодні буде курка, — раптом оголосив Бакі. — Я замаринував м’ясо в медово-гірчичному соусі.
— Сподіваюсь, у нас є кетчуп.
— Клянусь, я одружуся з тобою тільки для того, щоб вимагати розлучення після кожного такого жарту.
— Хах, а я думав, що ти зробиш це через мою неймовірну харизму.
— Так, прутень в тебе теж нічогенький.
— Бакі.
Той тільки знову посміхнувся. Вони обидва втупились в екран, кілька хвилин мовчки спостерігаючи за подіями там – Більбо якраз копирсався у скарбниці дракона. Бакі завжди любив цю історію, тож вмостився зручніше, спершись на плече Стіва, та зацікавлено продовжував слідкувати за фільмом, і Стів навіть подумав, що так вони й просидять до самих титрів (що його особисто цілком влаштовувало), але раптом він почув дуже тихий голос.
— Ти ж знаєш, що я кохаю тебе, правда? І скільки б я не жартував про члени... Я б дійсно одружився з тобою. Не зараз, можливо, надто багато уваги до нас, але...
— Ми могли б втекти, — несподівано навіть для себе відповів Стів. — Втиху розписатись десь, вмовити Тоні взяти кілька договорів про нерозголошення...
— І ти певен, що з Тоні в цьому все дійсно залишиться таємницею? Та й де в цьому романтика, Стіві?
— Я знаю, що ми можемо покластись на нього. Мені цього достатньо, — нахилившись, Стів торкнувся губ Бакі своїми. — До того ж, він з цікавості допоміг би нам приховати це від решти. Просто щоб подивитись, коли до всіх дійде.
— Добре, так, це схоже на Старка, — погодився Бакі після півхвилини роздумів. В очах у нього знову читалась якась всесвітня втома від усього, і Стіву захотілось покласти його до ліжка та попрацювати грілкою. В кінці кінців, вони могли додивитись фільм і в спальні, там теж був телевізор. — Можливо, я б розглянув каблучку як альтернативу ядерній бомбі. Але від суші та гарних трусів тобі не здихатись, я вже налаштувався.
— Я думав ми домовились, що замість трусів буде сертифікат в книгарню?
— Можеш наліпити його на труси.
— Бакі, фу.
У відповідь він отримав ще одну посмішку – вони з’являлись все частіше, і Стів щоразу відчував себе закоханим хлопчиськом. Але щасливим.
Дуже щасливим.
— Я теж кохаю тебе, — прошепотів він.
І у відповідь отримав такий самий шепіт та міцне стискання пальців, стара звичка ще з минулого життя, що завжди була їх мовчазним жестом підтримки. Маленьке нагадування, що поруч є хтось.
— Я знаю, Стіві. Я знаю.