Chapter Text
Це був не останній раз, коли він прийшов з благаннями по допомогу. І якби сильно це не тішило його Рафаеля, завдання були часом складні навіть для нього. Однак ні разу диявол не зауважив це вголос, тільки зітхнув і нахмурився підраховуючи в тому, що йому це обійдеться. І чи варта гра свічок.
«Просто довірся мені,— це були останні його слова, після яких ризикувати власним життям вже довелося Ґвінну». Коли крижана стеля обрушилася їм на голову, і все що він встиг зробити це штовхнути камбіона в бік. Вони опинились відрізані від виходу ,під завалами. Темрява їх лякала менше ніж перспектива сидіти тут щавленими під вагою скелі. В замкнутому просторі їх ноги сплутались, від одного руху інший почав нервувати і чіплятися рогами та ліктями. Коли у Рафаеля не вийшло телепортувати їх з першої спроби, він намагався віджартуватись, щоб не було чутно тривоги в голосі. Яка наростала разом з панікою і тиском від каміння,його кістки тріщали і шкіра крил дряпала об сніг у спробах трохи розширити простір під ними. В цьому панічному стані,як спіймана тварина він ризикував поховати їх тут обох заживо скоріше ніж витягти.
—Будь ласка глянь на мене,—Ґвінн тримав його за плечі міцним хватом, його блакитні очі видавали такий самий стриманий страх,— тобі треба заспокоїтися. Я знаю як це дратує чути,просто видихай і заспокойся нарешті.
Від голосу щось перевернулося в серці Рафаеля від його голосу, одночасно спокійного і суворого. Йому не вистачало сил відповісти, щоб не показати, як тремтять його власні губи, не від холоду. Зовсім ні, це якийсь давній спогад придушений у власній пам'яті.
—Ми відпочинемо і подумаємо як ми виберемось, можливо трошки полум'я, якщо впевнимось, що це допоможе. Бо якщо ні ми просто спалимо кисень і не знаю чи ви поріддя пекла можете дихати без нього,але я точно ні. Тож якщо я задихнусь не думаю, що це буде достойним виконанням твоїх умов.—Ґвінн розтер руки на словах про вогонь.
Інша жива істота вже б отримала обмороження при таких температурах, він ще стійко тримався. Хоча Рафаеля помітив як від холоду Ґвінна почало хилити в сон. Тож його довелось періодично трясти за руки, щоб він не смів закривати очі. Спати в холоді вірна смерть.
—Годі соромитись і йди сюди,— Рафаель притиснув його до себе, попри несхвальні коментарі про руки, які він ризикує втратити. Температури його тіла було достатньо, щоб зігрітися самому і вистачило б ще на одного. Спочатку Ґвінн протистояв, як він це любив і старався відсторонитися в бік. Піти від дотику, саме хоча завдяки йому власне серце тифлінга продовжувало бити, і кров текти. Це єдине, що не давало йому змерзнути до стану сніговика.
—Добре мушу визнати, ти дуже теплий це навіть затишно,—він поклав йому голову на груди і замружився наче задоволений кіт, який прийде грітися в зимові вечори,— чому ти ніколи раніше так не робив.
—Тому що ти завжди сваришься і кудись біжиш.—дявол розтер мочку його вуха,щоб повернути його шкірі здоровий колір. І накрив їх обох обережно крилами.
—Коли сніг трохи підтане я зможу нас витягти.
—Ти певен?
—Ти мені довіряєш?
—Нажаль навіть життя.
—Добре.
Злий спогад випарувався наче крига,лишивши на заміну щось інше.